Згідно з новим Порядком компенсації витрат на поховання та увічнення пам’яті суддів, затвердженим Радою суддів України, майже всі будуть здійснювати за державний рахунок.

Організувати і провести похорон, викопати могилу, встановити пам’ятник, кремувати і відправити тіло померлого за кордон можна буде безкоштовно. Нововведення стосуватиметься і суддів у відставці.

Витрати на поховання суддів може нести безпосередньо суд або відповідне теруправління Державної судової адміністрації.

Витрачені гроші можуть компенсувати виконавцю волевиявлення померлого. Для їх отримання необхідно надати заяву про грошову компенсацію і оригінали документів про оплату послуг. Компенсацію здійснюють в межах бюджетних асигнувань відповідного суду.

Вартість придбання і встановлення пам’ятника не може перевищувати 10 мінімальних зарплат, встановлених на момент здійснення оплати за придбання або встановлення пам’ятника.

Якщо заяви про компенсацію подали кілька осіб, її надають пропорційно до витрат.
…

Правда України

Депутати Київської міської ради (Київради) під час засідання в четвер ввели заборону на реалізацію суб’єктами господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю, алкогольних і слабоалкогольних напоїв на території Києва з 23:00 до 10:00.

Відповідне рішення підтримали 86 депутатів Київради.

“Щорічно в Україні від алкоголю помирає 40 тис. осіб. Цю страшну статистику ми можемо зупинити лише рішучими діями, спрямованими на пропаганду здорового способу життя та обмеження вживання алкоголю. Я впевнений, що дане рішення знизить рівень дитячого пияцтва, знизить показники криміногенної ситуації в столиці. Кияни варті того, щоб жити в спокійному, цивілізованому, європейському місті”, – зазначив автор проекту рішення, депутат фракції “Солідарність” у Київраді Владислав Михайленко.

Рішенням передбачається, що заборона буде поширюватися тільки на продаж алкоголю в закладах роздрібної торгівлі. Продаж спиртних напоїв і пива в ресторанних закладах у нічний час не забороняється.

Київрада рекомендує контролюючим органам застосовувати до порушників передбачені законодавством заходи, в тому числі, звертатися до органів ліцензування з рекомендацією щодо позбавлення суб’єкта господарювання ліцензії на право торгівлі алкогольними напоями.

Також Київрада зобов’язала органи ліцензування здійснювати перевірки суб’єктів господарювання щодо виконання даного рішення, а також інформувати про їх результати Київську міськдержадміністрацію.
…

Правда України

Гучний скандал травня – коли на кордоні з Угорщиною знайшли автомобіль дипломата, повний контрабандних цигарок, – так і не добіг свого завершення.

Попри те, що ця історія на деякий час стала топ-темою для загальнонаціональних ЗМІ; попри “чистку” посольства та звільнення посла (якого, щоправда, треба було звільнити ще 2014 року, одразу після Революції гідності); попри гучні заяви, обіцянки та звинувачення, що лунали від посадовців,

МЗС не зміг навіть звільнити дипломата, що “засвітилася” у контрабандних схемах.

Причому саме “не зміг” – тут не йдеться “не схотів”.

Кілька наших джерел повідомили, що скандальний дипломат – Оксана Ліщишин – не пошкодувала коштів на юристів, щоб зупинити процес. “Так, вона справді знайшла адвокатів і ходила тут, в МЗС, пояснюючи, що жодної вини за нею немає, а МЗС відповість за наклеп”, – розповів один із наших співрозмовників.

І найцікавіше, що формально дипломат права. Адже з цигарками зловили не її, а її чоловіка. А фальсифікований лист про дипломатичну пошту, виписаний від її імені, не є підставою для покарання… бо його оригіналу немає у кримінальній справі.

…А тим часом ЄП стало відомо про новий випадок контрабанди з дипломатичними документами.

Отже, далі – детальніше про історію родини “дипломатичних контрабандистів” та про системну проблему, з якою стикнулося МЗС.

Як же все починалося. В суботу 21 травня на українсько-словацькому кордоні затримали вантажний мікроавтобус з дипломатичними номерами. Всередині – 60 тисяч пачок цигарок, які водій намагався видати за дипломатичний вантаж. В понеділок вранці ця історія потрапила до ЗМІ. Тоді з’ясувалося, що контрабандистом був Сергій Ліщишин, чоловік першого секретаря посольства України в Словаччині Оксани Ліщишин. Саме вона виписала лист з печаткою посольства, в якому підтвердила “недоторканність” вантажу.

Тобто до контрабанди додалася службова підробка.

В МЗС того ж дня визнали проблему і пообіцяли покарати всіх винних, натякнувши на можливу причетність посла.

Формально – справді покарали. Вже у вівторок, тобто за день після розголосу в ЗМІ, МЗС відкликав дипломата-контрабандистку до України. А згодом стало відомо, що міністерство розпочало службове розслідування за цим фактом.

Для реакцій на найвищому рівні знадобилося більше часу – лише 3 червня президент Петро Порошенко звільнив скандального посла України в Словаччині Олега Гаваші.

Наприкінці літа ми вирішили перевірити, чим завершилася історія з контрабандою для її фігурантів.

Закарпатська митниця повідомила: суд підтвердив вину Сергія Ліщишина.

Родина контрабандиста має сплатити штраф і втратить мікроавтобус. Звісно, якщо апеляційний суд не скасує вирок.

“Судом першої інстанції оголошено рішення про визнання його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого постановою ч. 1 статті 483 Митного кодексу України, накладення на нього штрафу в розмірі 100% від вартості предметів правопорушення, конфіскації тютюнових виробів та конфіскації транспортного засобу”, – йдеться у відповіді Головного управління ДФС у Закарпатській області на наш запит.

Щоправда, схоже, що цим покарання родини контрабандистів вичерпалося.

На той час, коли перший із наших запитів вже був у МЗС, на сторінці Оксани Ліщишин з’явився віршований допис.

“Не заглядай в чуже вікно, не заздри тим, хто більше має,
Бо кожному із нас дано лиш те, що в бога заробляє”, – републікувала вона.

Цей публічний статус став першим від травня, тобто від початку скандалу. Одразу кілька знайомих дипломатів надіслали лінк на нього авторові цієї статті – в МЗС сприйняли цей допис як відповідь Ліщишин колегам-дипломатам.

Річ у тім, що на той момент скандальна дипломат вже набула нової слави серед колег.

Вона відмовилася звільнятися з дипломатичної служби і попередила, що готує позови до МЗС.

В міністерстві підтвердили, що не можуть звільнити дипломата, навіть попри те, що її причетність до контрабанди – поза сумнівом. Після повернення до Києва колишній перший секретар посольства у Словаччині відгуляла 77 днів відпустки. В день її завершення дипломат розмістила допис про “заздрощі”.

“Наразі, до завершення розслідування і відповідних висновків, ми не маємо правових підстав для звільнення пані Ліщишин.

Тому після завершення довготермінового відрядження відповідним наказом МЗС першому секретарю посольства України в Словаччині О.Л. Ліщишин було надано відпустку, яка завершилася 17 серпня 2016 року”, – йдеться у відповіді МЗС.

У дипломатичному відомстві підкреслили, що нової посади їй не надали.

Заступник глави МЗС, керівник аппарату міністерства Вадим Пристайко визнав: Ліщишин та її адвокати справді погрожували МЗС судом.

“Закиди про можливість судового позову з боку Оксани Ліщишин та її представників лунали, хоча досі на адресу міністерства не надходило ані судової ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі, ані повістки з визначеною датою проведення судового засідання, як це передбачено в таких випадках.

Особисто я вважаю такий розвиток подій проявом цинізму та спробою шантажу, однак кожен громадянин має на такий крок закріплене законом право”, – йдеться у відповіді Пристайка на наше запитання.

Вадим Пристайко також уточнив, що в МЗС досі не мають остаточного рішення про дисциплінарне покарання дипломата.

“Службове розслідування у справі Оксани Ліщишин ще триває. Ним займається Дисциплінарна комісія МЗС. Дисциплінарне провадження здійснюється вкрай ретельно і з суворим дотриманням чинного законодавства, щоб, зокрема, знизити ризик оскарження нашого рішення за формальними ознаками та уникнення відповідальності”, – пояснив заступник глави МЗС.

І завершення цього розслідування, схоже, буде нескоро.

Адже наразі відсутній ключовий документ, який можна поставити у вину Оксані Ліщишин – підроблений лист про “дипломатичний вантаж”, який вона надала своєму чоловікові.

Раніше ми повідомляли з посиланням на джерело, що слідчі не мають в розпорядженні цього документа.

Закарпатська митниця офіційно підтвердила це нам (щоправда, не пояснила, куди він подівся). Наразі у справі є лише свідчення митників про те, що лист існував.

“Факт подання до митного контролю листа посольства України в Словацькій Республіці зафіксовано в протоколі про порушення митних правил, його фотокопія долучена до матеріалів справи”, – йдеться у відповіді на наш запит.

Джерела свідчать, що Сергій Ліщишин просто забрав (точніше, нам кажуть, що “вкрав”) цей лист зі стола митника.

Чи то через розгубленість останнього, чи то через неуважність, чи то (не станемо виключати) через згоду митника – але наразі відсутній головний документ, який міг би довести вину Оксани Ліщишин у кримінальному процесі про службове підроблення та зловживання владою.

Лишилася тільки його фотокопія, яку митник зробив на мобільний телефон. Але цього – замало.

Пристайко не став коментувати хід розслідування у цій справі та обмежився тим, що визнав – досудове розслідування триває. Інші подробиці “можуть бути розголошені лише з дозволу слідчого або прокурора”, пояснив він.

Відставний дипломат, колишній генконсул України в Стамбулі, а нині – голова правління організації “Майдан закордонних справ” Богдан Яременко вважає, що навіть за цієї ситуації, коли оригінал документу знищено, було реально довести провину дипломата.

Наголошуючи на слові “було”.

“Це можливо було зробити. Але це робота не МЗС, а МВС чи Служби зовнішньої розвідки, офіцер якої є в посольстві. Потрібно терміново вилучити документи, журнал, де фіксуються листи, і так далі. Але навіть два-три дні – достатньо, щоби зачистити всі “хвости”. Тому потрібно було діяти терміново, того ж дня”, – каже він.

Яременко, як відомо, має власний досвід судової тяганини з МЗС – в 2013 році його звільнили через критику тодішньої влади. Дипломат довів у суді, що звільнення було незаконне.

Нині він підтверджує: якщо МЗС зважиться звільнити Ліщишин через цей скандал, вона має всі шанси виграти суд у міністерства. “Попри ганебність цієї історії, вона не несе юридичної відповідальності за дії чоловіка. Тому юридично – доки не буде доведено судом її причетність до контрабанди – підстав для звільнення немає”, – пояснює дипломат.

Ми звернулися до Оксани Ліщишин з проханням про коментар, відповіді наразі не отримали.

Ще раз наголосимо на важливій деталі: Оксана Ліщишин зараз не має посади в МЗС, але, як зазначено в офіційному коментарі міністерства, вона не звільнена з дипслужби.

А це означає, що згодом (якщо її вина у підробленні документів не буде доведена) вона має право знову претендувати на роботу у дипмісії за кордоном. Прозорий конкурс, відповідність кваліфікаційним вимогам, досвід роботи, добрі результати тестів – і в посольстві у Польщі, Словаччині, Чехії чи будь-якій іншій країні ми знову матимемо дипломата Оксану Ліщишин.

І байдуже, що її прізвище в дипломатичній тусовці вже використовується як “загальна назва”.

Чи це прийнятно для України – зберігати на дипслужбі особу, що має імідж контрабандиста? Категорично ні.

Але факт є фактом: нині чинний закон “Про дипломатичну службу” не дає права звільняти дипломата через “погану репутацію”. Особливо – через репутацію чоловіка. Через це можна як максимум відкликати з відрядження (що і було зроблено).

Нині МЗС має намір подати в Раду новий закон про дипслужбу; міністр Павло Клімкін днями заявив, що проект документа “вже готовий”. Але чи буде вирішена в ньому ця проблема – достеменно невідомо.

До слова, ми маємо інформацію, що випадок контрабанди з диппаспортом – не поодинокий. Просто саме він став публічним. Ми маємо інформацію, що кілька тижнів тому на українсько-польському кордоні був затриманий офіцер безпеки посольства України в одній із країн Східної Європи (це, щоправда, підпорядкування Служби зовнішньої розвідки, а не МЗС). І знову йдеться про цигарки.

За даними джерел, його терміново відкликали, а справу – “зам’яли”. Ми отримали неофіційне підтвердження цього від кількох джерел в МЗС, маємо ім’я затриманого, а також дані про те, в якій країні він нібито працював. Та оскільки не маємо офіційного підтвердження даної інформації, то вирішили не публікувати ці дані.

“Насправді схожі випадки відбуваються регулярно, один-два рази на рік. І цього не уникнути. Людська природа – грішна, тому на контрабанді часом ловлять представників різних посольств. Коли я працював у Стамбулі, було відкликане майже в повному складі консульство однієї постсоціалістичної країни ЄС, на чолі з генконсулом”, – розповідає Богдан Яременко.

“Ключове питання – держава повинна не лише карати винних, але й боротися з проблемою, системно”, – каже він.

Вадим Пристайко визнає проблему і каже: МЗС готове до такої боротьби.

“Ми не маємо права бути поблажливими, щоб уникнути повторення таких речей. Тому на нараді послів наголосили на невідворотності відповідальності усіх причетних, починаючи від самих порушників і завершуючи керівником дипустанови, який не здатен забезпечити належний контроль за діями свого штату”, – заявив дипломат, відповідаючи на наш запит.

“Ми будуємо сучасну і прозору дипломатичну службу і пишаємося приналежністю до неї. Особам, які використовують ім’я українського дипломата для неправомірної діяльності, однозначно не місце в ній”, – наголосив заступник глави МЗС.

Він зазначив також, що міністерство провело “глибинний аналіз ситуації” в інших посольствах: “Міністерство надзвичайно болісно сприймає удари по репутації, які наносять нечисті на руку співробітники. Але й прикривати нікого не збирається”.

Ці заяви від МЗС – справді добрий знак. Та треба, щоби вони втілилися у діях. І без зміни закону про дипслужбу тут не обійтися.

І, нарешті, лакмусовим папірцем має стати вирішення “справи Ліщишин”, а також дії міністерства у нових скандалах, якщо такі знову стануться.
…

Правда України

Народні депутати масово користуються приватними літаками, які здебільшого зареєстровані на офшорні компанії.

Так, журналісти з’ясували, що колишній голова адміністрації президента Віктора Януковича та його сестра, депутати з “Опозиційного блоку” Сергій та Юлія Льовочкіни постійно літають одним і тим самим літаком Bombardier Challenger 850. Його вартість складає близько 40 мільйонів доларів, а година оренди такого літака обійдеться близько 7 тисяч євро.

Літак із державним знаком UR-ICD вдалося знайти в реєстрі цивільних повітряних суден України. Згідно з даними реєстру, цей літак отримав реєстраційне посвідчення 5 місяців тому – 6 квітня 2016 року. Власником вказано офшорну компанію з Британських Віргінських островів Eola Assets Limited.

У деклараціях Сергія та Юлії Льовочкіних літака немає, натомість у декларації Сергія Льовочкіна є дані про сплату у 2015 році майже двох мільйонів гривень на авіаційну компанію “Бізнес джет тревел” – це український оператор літака, яким пересуваються Льовочкіни.

Інший народний депутат, лідер депутатської групи “Відродження” Віталій Хомутиннік і його колега Валерій Писаренко у компанії російського підприємця Павла Фукса потрапили у камеру журналістів на виході з віп-терміналу аеропорту “Київ”. Вони прибули на літаку Gulfstream G280 з бортовим номером VP-CVH. Коштує такий літак близько 25 мільйонів доларів.

Цікаво, що раніше журналісти повідомляли, що літак Хомутинніка зареєстрований на офшор із Кайманових островів.

Родину народного депутата від “Блоку Петра Порошенка” Сергія Тригубенка та сім’ю бізнесмена Ігоря Сала помітили у літаку Gulfstream G200 Galaxy, що 31 липня прибув до Києва з Італії.

Як уже повідомлялося, нібито структури з орбіти Ігоря Сала мали інтерес у вугільному бізнесі на Сході України. Також публікувалося розслідування про те, що народний депутат Тригубенко курує вугільну галузь нібито під наглядом першого заступника голови фракції БПП Ігоря Кононенка.

Згідно з декларацією за минулий рік, депутат Трегубенко заробив майже 75 тисяч гривень. Члени його родини – мільйон.

Журналісти знайшли українську авіакомпанію, яка здає в аренду саме цей літак, яким літав депутат. Середня вартість такого перельоту становить близько 20 тисяч євро, а це півмільйона гривень.

Як з’ясувалося, цим же літаком пізніше з Харкова у Київ летіли народні депутати від “Опозиційного блоку” Юрій Бойко та Юлій Іоффе.

У компанії, яка здає в аренду цей літак, повідомили, що переліт Харків–Київ коштує 8,5 тисячі євро.

Бойко, Іоффе та Трегубенко не єдині народні обранці, які використовують один і той самий літак. Так, наприклад, двічі вдалося зафіксувати приліт саме на цьому чартері народного депутата від “Блоку Петра Порошенка” Гліба Загорія.

Після першого прильоту Загорій сів за кермо “Мерседеса”, якого немає в його декларації. Коли Загорій прилетів вдруге,то знову сів за кермо “Мерседеса”, але вже іншого. Однак і другої автівки не виявилося в його офіційній декларації.

Народний депутат Олександр Герега з дружиною Галиною, співвласники мережі гіпермаркетів, користуються літаком Gulfstream G550. Цей літак зареєстрований на австрійську авіакомпанію.

Найдорожчим літаком Falcon 900, вартість якого сягає 50 мільйонів доларів, користуються депутат від “Опозиційного блоку” Нестор Шуфрич та колишній голова Адміністрації президента Кучми і кум президента Росії Путіна Віктор Медведчук.

Знімальна група програми тричі стала свідком прильоту в аеропорт “Київ” народного депутата від “Опозиційного блоку” Вадима Новинського. Усі три рази депутат-мільйонер прилітав на різних літаках.

Використовує чартери і близький соратник президента, народний депутат від фракції “Блок Петра Порошенка” Ігор Кононенко. Він пояснив, що оплачує чартери із власного рахунку.

Літаком Gulfstream G200, зареєстрованим на австрійську авіакомпанію MJet GmbH, користується народний депутат від “Народного фронту” Андрій Іванчук.

На ринку авіаперевезень кілька компаній пропонують переліт Ніцца–Київ на літаку Gulfstream G-200 – у середньому за 20 тисяч євро, це близько 600 тисяч гривень.

Водночас, згідно з декларацією за 2015 рік, народний депутат Андрій Іванчук заробив 891 тисячу 518 гривень. Отже, вартість оренди літака перевищує половину його офіційно задекларованого річного доходу.
…

Правда України

Зареєструвати бізнес або нерухомість в Україні стало простіше. Прибравши зайві бар’єри, в тому числі передавши функції з реєстрації від Мін’юсту місцевим держадміністраціям та нотаріусам, наша країна змогла піднятися в рейтингу Doing Business відразу на 40 позицій за легкістю реєстрації підприємств.

“Зараз в Україні – 10 тис. реєстраторів замість 2 тисяч осіб, що перебували в штаті Мін’юсту. Немає жодної черги, немає жодної корупційної складової”, – похвалився заступник міністра юстиції України, голова комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Мін’юсті Павло Мороз.

Але “послабленнями” зацікавилися не лише пересічні громадяни, а й рейдери, і юристи, які ведуть багаторічні корпоративні спори. Тому в Мін’юсті розробили поправки до діючого механізму реєстрації, щоб мінімізувати спроби рейдерських захоплень.

За словами Павла Мороза, з травня по серпень 2016 року в міністерстві вивчили 99% рейдерських схем, які застосовують зловмисники, користуючись недосконалістю прийнятого законодавства. Пропозиції Мін’юсту вже оформлені у вигляді депутатського законопроекту №5067, який був зареєстрований в парламенті 5 вересня.

“Ми хочемо змінити законодавство, щоб краще захистити право власності від рейдерів. Адже через загрозу втратити майно іноземні інвестори побоюються вкладати кошти в Україну”, – розповів Павло Мороз.

Нагадаємо, раніше міністр юстиції Павло Петренко заявив, що кожен пункт зростання в рейтингу Doing Business приносить країні близько $500-600 млн інвестицій.

В результаті прийняття поправок, як очікують в Мін’юсті, рейдерство як явище буде зведено до мінімуму, допустимого в цивілізованих країнах.

Серед основних пропонованих змін в Мін’юсті виділяють 13 новацій. Чотири з них стосуються посилення відповідальності держреєстраторів і нотаріусів за вчинення протиправних дій.

“Як тільки першого держреєстратора посадять, кількість порушень піде на спад. Тому що без їхньої участі зробити захоплення чужої власності неможливо, окрім як за рішенням суду. Але це окреме питання”, – говорить Павло Мороз.

Зокрема, за участь в рейдерських атаках для держреєстраторів буде введена кримінальна відповідальність з максимальним терміном покарання 8 років. Поки комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Мін’юсті може лише анулювати доступ реєстратора до реєстрів і передати справу в поліцію. Підробка документів на нерухомість “потягне” на 5 років, чого не було раніше.

“Причому в’язниця загрожує не тільки виконавцю, але і організатору, і заявнику (особі, яка подає документи і відповідає за їх достовірність)”, – пояснюють в Мін’юсті.

Також запропоновано збільшити розмір адміністративних штрафів за незаконні реєстраційні дії з 340 грн. до 8,5 тис. грн.

Якщо такі дії здійснює нотаріус, то його можуть позбавити права на ведення нотаріальної діяльності. З огляду на, що з 100 кандидатів таке право отримують 5-6 осіб, які до цього повинні 3 роки пропрацювати юристами і ще 3 роки – помічниками нотаріусів, це буде дуже дієвий захід, вважають в Мін’юсті.

У той же час, як повідомила приватний нотаріус Марина Заріна, багато нотаріусів будуть відмовлятися від проведення реєстраційних дій, щоб не ризикувати своєю роботою.

“Ми не можемо перевірити справжність печаток чи підписів на документах, які нам приносять. До того ж реєстрація бізнесу – це право нотаріуса, а не обов’язок. Ми не отримували ліцензій чи інших дозволів на проведення таких дій. Тому, щоб не ризикувати зайвий раз, особисто я буду відмовлятися від реєстраційних дій “, – зазначила Заріна.

В результаті можуть знову утворитися черги до держреєстраторів. Мін’юст в свою чергу обіцяє навчити всіх нотаріусів, а для зменшення ризиків пропонує їм взяти в помічники колишніх держреєстраторів Мін’юсту.

Буває і так, що злого умислу в діях держреєстратора немає, але рейдери вміло користуються недосконалістю системи реєстрації. Наприклад, з 2002 р. існує практика захоплення бізнесу за неіснуючими або підробленими рішеннями суду (в цьому випадку береться реальне рішення, але змінюється його резолютивна частина).

На підставі судового вердикту держреєстратор вносив зміни до складу акціонерів або переписував бізнес на іншого власника, бо не міг перевірити справжність рішення суду.

Щоб усунути цю прогалину в законі, пропонується проводити реєстрацію прав тільки після перевірки в Єдиному держреєстрі судових рішень, звіряючи всі реквізити і відповідність його по документарній інформації. Тобто, буде організовано обов’язкову взаємодію реєстрів бізнесу і нерухомості, а також реєстру судових рішень.

Відносно нерухомості ця проблема вже вирішена постановою КМУ №594 від 8 вересня 2016 р., де передбачений порядок звірки судових рішень.

При цьому, як визнають в Мін’юсті, поки реєстр судових рішень повноцінно не запрацював, і в ньому часто відсутні реально прийняті рішення судів, в тому числі з причини затримки з їх публікацією.

“Від внесення мною даних в систему до появи рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень проходить приблизно 10-14 днів”, – розповіла суддя Господарського суду Києва Анна Бондаренко.

Тому тимчасово, до повноцінного наповнення реєстру судових рішень, в законопроекті передбачені перехідні положення. Зокрема, якщо реєстратор не знаходить рішення суду в реєстрі, то реєстраційні дії припиняються до офіційної відповіді з суду за запитом.

Хочуть виключити і випадки, коли держреєстратор або нотаріус “забував” в своєму комп’ютері флешку з особистим ключем доступу до реєстрів, а вночі невідомі хакери крали цей ключ і міняли записи в реєстрах.

“Ми пропонуємо, щоб всі електронні ключі до реєстрів зберігалися на одному зовнішньому носії. Тому навіть отримавши повний доступ до комп’ютера, хакери фізично не зможуть дістати ключ. За весь час роботи такої системи в Литві, Латвії та інших країнах не було жодного випадку злому”, – зазначив Павло Мороз.

Відносно самого цифрового підпису законопроектом пропонується внести зміни, відповідно до яких тільки особисто керівник зможе отримати електронний цифровий підпис. За дорученням це буде зробити неможливо.

Також звужується принцип екстериторіальності. Після внесення змін держреєстратор зможе реєструвати об’єкти нерухомості та бізнесу виключно в межах своєї області. За винятком випадків, коли здійснюється онлайн-реєстрація.
…

Правда України

Щорічно в Україні через відсутність життєво важливих ліків вмирають близько 600 тисяч осіб, а для тих, хто знаходить препарати, вартість лікування може стати причиною потрапляння за межу бідності. Частково вирішити цю проблему може допомогти реформування галузі охорони здоров’я.

“Щороку 640 тисяч сімей в Україні несуть катастрофічні фінансові витрати через витрати на медицину. Серед усіх причин потрапляння за межу бідності в Україні медицина є першою”, – розповідає заступник міністра охорони здоров’я України Павло Ковтонюк.

За словами чиновника, ще 10-15% жителів України також відчувають фінансові труднощі, тому що хворіють їхні родичі або колеги. Опитування, проведене в січні 2016 року, показало, що 92% українців бояться, що в разі хвороби на них чекають фінансові труднощі. При цьому на сьогоднішній день 75% витрат пацієнта – це ліки.

“За даними Держкомстату, щодня в Україні помирає 1 600 українців від того, що у них немає життєво важливих ліків. Це 600 тисяч осіб щорічно, які вмирають тому, що вони не можуть вилікувати онкологію, гепатити, СНІД, гемофілію та т.д.” , – говорить виконавчий директор БФ “Пацієнти України” Ольга Стефанишина.

При цьому лікування хворого на туберкульоз в початковій стадії коштує в 100 разів дешевше, ніж в стадії недолікованого туберкульозу, а лікування ВІЛ-інфікованої людини коштує державі втричі дешевше, ніж у випадку, коли така людина не лікується.

На думку експертів, частково ситуацію в сфері охорони здоров’я може виправити реформування – зокрема, система повинна працювати так, щоб лікар отримував зарплату, виходячи з кількості прийнятих та якісно обслугованих пацієнтів.

“З тією системою розподілу бюджетних коштів лікар зараз не є мотивованим результатом своєї роботи. Принципово нам потрібно змінити дві речі: гроші повинні почати “ходити” за пацієнтом, і лікар повинен бути зацікавлений в якісному наданні цих послуг”, – вважає експерт реанімаційного пакету реформ Олександр Ябчанка.

Таким чином, на думку експерта, в сфері з’явиться конкуренція, що грунтується на якісному наданні послуг пацієнтам. Також це допоможе уникнути “подяк”, які люди несуть лікарям – кожен буде розуміти, що робота лікаря гідно оплачується.

Нагадаємо, що зміна правил фінансування медичної сфери стане одним з ключових положень в реформі охорони здоров’я. Уряд планує відійти від практики оплачування койко-місця в лікарні і фактично замінити її на оплату за фактом виконаних робіт. “Йдеться про те, що у нас буде постачальник послуг, автономна медустанова або навіть фізособа-підприємець, і буде державний закупник послуг, наприклад, державний страховий фонд. Він буде оплачувати “пролікований випадок” або конкретну надану послугу. Але бюджетного фінансування установ або медичної інфраструктури не буде”, – розповідав раніше екс-заступник міністра охорони здоров’я Ігор Перегинець.
…

Правда України

Вищий адміністративний суд України визнав незаконним нарахування податку власникам елітних іномарок в сумі 25 тис. грн на рік.

Відповідне рішення суду К/800/8077/16 від 30 серпня опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

До суду звернувся приватний позивач – власник авто Land Rover 2013 року випуску. Він просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про нарахування транспортного збору, виписане йому податковою службою за 2015 рік на суму 18 750 грн.

До цього за позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Києва він вже отримав відмови в Київському апеляційному адміністративному та Окружному адміністративному судах столиці.

В результаті розгляду справи, Вищий адмінсуд скасував постанову попередніх судових інстанцій. А також визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення про донарахування податку автовласнику.

Вищий адмінсуд у своєму рішенні керувався такими аргументами: транспортного збору немає в переліку загальнообов’язкових державних податків і зборів. А, згідно п. 9.5 ст. 9 Податкового кодексу, встановлення інших податків не допускається.
…

Правда України

Українці все ж почали користуватися перевагами знижених акцизів на б/у авто з-за кордону. Відповідний закон діє вже півтора місяці, і в Державній фіскальній службі звітують про понад 1300 ввезених зі знижкою автомобілів.

На львівській митниці підрахували, що потік старих машин збільшився в 8-10 разів. “В день оформляється в районі 20-25 машин”, – кажуть митники.

Однак можуть виникнути неприємні сюрпризи – варто звертати увагу на сертифікат відповідності. Це документ, який підтверджує країну виробництва машини. Про нього знають не всі, але його вимагають при митному оформленні. Навіть якщо купується європейська марка в Європі, може виявитися, що місцем складання авто є Росія, а в цьому випадку доведеться платити повну суму акцизу. Серед обмежень і вік – машини мають бути виготовлені не раніше 2010 року.

Експерти авторинку пояснюють, що зміни дійсно полегшують навантаження на гаманець, але в деяких питаннях творці документа занадто перестрахувалися, щоб знижками не скористалися різні ділки, наприклад, скуповуючи машини за кордоном зі знижкою і перепродуючи їх в Україні втридорога. Один автомобіль в одні руки – без права передачі.

“Ризиковано навіть передавати автомобіль членам сім’ї. Були вже прецеденти, коли родичі керували автомобілями свіжого завезення і мали проблеми з патрульною поліцією”, – зазначають фахівці.
…

Правда України

В Естонії немає олігархічного класу через правильно обрану тактику приватизації.

Таку думку висловив екс-заступник міністра економіки Естонії Ерік Терк.

“Коли ви приїдете в Естонію, то олігархів не зустрінете. У нас немає естонських олігархів. Причина в тому, що приватизація була проведена таким чином, що досить багато підприємств викупили дрібні підприємці, які для такої покупки брали позику в банку. Не потрібно було гроші на бочку викладати. Крім цього, у нас в Естонії немає великих підприємств. Головна запорука успіху Естонії – у нас багато середнього і малого бізнесу”, – зазначив він.

Як підкреслив Терк, що стосується України, то окрім олігархів, в країні є ще одна велика проблема – корупція.

“Експерти, з якими я спілкувався, кажуть, що корупція – велика проблема для України. Ще один негативний фактор: в Україні політика і великий бізнес перемішалися, в Естонії цього менше. У нашій країні склалося так, що колишні радянські директори мали дуже слабку позицію, не мали впливу на приватизаційний процес. У якомусь сенсі це дало державі вікно можливостей”, – підсумував він.
…

Правда України

Телекомунікаційна компанія “Укртелеком” була приватизована кіпрською компанією фактично безкоштовно.

Про це розповів генеральний прокурор України Юрій Луценко.

За його словами, компанія з Кіпру заплатила декілька сотень мільйонів гривень за купівлю “Укртелекому”.

“Потім під заставу телекомунікаційної компанії було взято кредит в одному з державних банків України. Пізніше, гроші вивели на цю ж кіпрську компанію”, – розповів Луценко.

“Тобто, фактично, “Укртелеком” дістався зловмисникам безкоштовно”, – сказав генпрокурор.

Луценко додав, що щойно Кіпр повідомить, хто бенефіціар цієї офшорної компанії, цією людиною обов’язково займеться Генпрокуратура.

Як повідомлялося, найбільший український оператор фіксованого зв’язку “Укртелеком” у січні-березні 2016 року отримав близько 100 млн грн чистого прибутку проти 165,5 млн грн чистого збитку за аналогічний період 2015 року.

“Укртелеком” – найбільший оператор фіксованого зв’язку України, компанія також є лідером ринку широкосмугового доступу в Інтернет (понад 1,6 млн користувачів).

Нагадаємо, що в конкурсі з приватизації “Укртелекому” в 2011 році брала участь всього одна організація (інвестиційний фонд EPIC), яка купила компанію за 10,5 млрд грн. Через рік вона перепродала “Укртелеком” компанії СКМ Ріната Ахметова.
…

Правда України

Печерський суд низкою своїх ухвал задовільнив клопотання слідчого у кримінальному провадженні №42014000000001261 за фактом заволодіння службовими особами ПАТ КБ «Приватбанк» чужим майном – державними коштами Національного банку України, виділеними на рефінансування в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що службові особи ПАТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570), шляхом зловживання своїм службовим становищем протягом 2014 року вчинили заволодіння чужим майном, а саме державними коштами Національного банку України в сумі понад 19 млрд. гривень, виділеними на рефінансування ПАТ КБ «Приватбанк» в особливо великих розмірах, застосувавши наступну схему.

Так, службові особи ПАТ КБ «Приватбанк», 42-ом підприємствам, які підконтрольні останнім, засновниками яких є 51 нерезидент України, які також підконтрольні службовим особам ПАТ КБ «Приватбанк» під заставу майнових прав на товар видали кредити в сумах від 18 до 73 млн. доларів США, які в свою чергу уклали сумнівні угоди, здійснивши 100 % передплату, та перерахувавши вказані грошові кошти на рахунки нерезидентів: «TEAMTREND LIMITED», «TRADE POINT AGRO LIMITED», «COLLYER LIMITED», «ROSSYAN INVESTING CORP», «ZAO UKRTRANSITSERVICE LTD», «MILBERT VENTURES INC.», з метою нібито отримання товарів.

Однак поставка товарів до цього часу не відбулася. Грошові кошти до теперішнього часу не повернуті.

Вищезазначені кошти в сумі понад 19 млрд. гривень були перераховані 42-ма резидентами України на шість розрахункових рахунків нерезидентів-продавців, що знаходяться в банківській установі «PrivatBank Cyprus Branch, 3 Kallipoleos Avenue, Geogas Tower, CY1055 Nicosia, Cyprus SWIFT: PBANCY2N».

Зокрема арешти накладено на рахунки:

№ USD: CY76.1250.0000.0026.0090.4004.8180 Corr.Aсс.(USD): 04 411 835 Deutsche Bank Trust Company Americas, який відкритий для компанії «MILBERT VENTURES INC.», Великобританія, адреса: Vanterpool Plaza, P.O. Box 873, Wickhams Cay 1, Road Town, Tortola, British Virgin Islands, реєстраційний номер 625603) у банківській установі «PrivatBank Cyprus Branch 3 Kallipoleos Avenue, Geogas Tower, Office 301, 303, CY1055 Nicosia, Cyprus.

№ USD: CY23.1250.0000.0026.0050.4000.0188 Corr.Aсс.(USD): 04 411 835 Deutsche Bank Trust Company Americas, який відкритий для компанії «ROSSYAN INVESTING CORP», Великобританія (Tortola, British Virgin Islands (адреса: Vanterpool Plaza, P.O. Box 873, Wickhams Cay 1, Road Town, Tortola, British Virgin Islands, реєстраційний номер: 588918) у банківській установі «PrivatBank Cyprus Branch 3 Kallipoleos Avenue, Geogas Tower, Office 301, 303, CY1055 Nicosia, Cyprus.

№ USD: CY35.1250.0000.0026.0050.4000.0263 Corr.Aсс.(USD): 04 411 835 Deutsche Bank Trust Company Americas, який відкритий для компанії «TRADE POINT AGRO LIMITED», Великобританія (адреса: С869 High Road, London, N12 8QA, United Kingdom Great Britain and Northern Ireland, реєстраційний номер 6229858) у банківській установі «PrivatBank Cyprus Branch 3 Kallipoleos Avenue, Geogas Tower, Office 301, 303, CY1055 Nicosia, Cyprus.

№ USD: CY81.1250.0000.0026.0040.4004.8260, який відкритий для компанії «ZAO UKRTRANSITSERVICE LTD», Великобританія (адреса: 2nd Floor Vanterpool Plaza Building, Wickham`s Cay I, Road Town, British Virgin Islands, реєстраційний номер 420309) у банківській установі «PrivatBank Cyprus Branch 3 Kallipoleos Avenue, Geogas Tower, Office 301, 303, CY1055 Nicosia, Cyprus.
…

Правда України

Біля Адміністрації Президента України працівники прокуратури Київської області затримали чиновника, який за 30 тисяч доларів пообіцяв судді продовжити термін його повноважень. Про це повідомляє прес-служба ГПУ.

“Встановлено, що в кінці серпня поточного року зловмисник запропонував одному з суддів Києва, 5-річний термін повноважень якого закінчився, за грошову винагороду в розмірі 30 тисяч доларів отримати позитивну рекомендацію ВККСУ і позитивне рішення Верховної Ради щодо обрання на посаду судді безстроково”, – йдеться в повідомленні.

Крім того, окремо за винагороду в розмірі 500 доларів чоловік прискорив би отримання позитивного висновку спецперевірки, яка проводиться Службою безпеки України.

«Після отримання зазначених коштів правопорушник затриманий правоохоронними органами за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 (шахрайство) КК України”, – наголошується в повідомленні.

Наразі тривають слідчі дії, проводиться обшук за місцем проживання затриманого.
…

Правда України

Електромобілі та сонячні батареї можуть суттєво подешевшати. Депутати оновили законопроект, яким пропонували використовувати податкову знижку під чаc купівлі електромобіля. Тепер вони пропонують скористатися цією знижкою і для купівлі сонячних батарей і електростанцій.

Законопроект номер 4033а, який подала група народних депутатів 19 липня, днями доповнили новою нормою. Проект із 8 вересня з позначенням 4033а отримав назву: «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання ринку електромобілів в Україні та використання альтернативних джерел енергії).

Згідно з ним, кожен, хто купує в Україні та реєструє вперше електромобіль (новий або уживаний – неважливо), може отримати податкову знижку на його придбання. Тобто якщо людина протягом року справно платила податки, то на наступний рік під час купівлі електромобіля зможе повернути частину сплачених до бюджету коштів. Така практика існує для оплати навчання у вишах та встановлення ГБО на автомобілі. Ця пільга поширюється тільки на один автомобіль, куплений протягом одного календарного року.

Як і в попередньому варіанті законопроекту, нинішній 4033а передбачає також зняття акцизного податку на електромобілі. На сьогодні він невеликий – 109 євро, але все ж існує. У новому законопроекті податковий кредит також може отримати покупець «придбаного на території України обладнання, яке працює на відновлюваних джерелах енергії, устаткування для виробництва альтернативних видів енергії, яке класифікується в класифікаторі ЗЕД за кодами 8418 61 00 00, 8502 31 00 00 8541 40 90 00». Йдеться про сонячні батареї для виробництва електричної енергії, теплові насоси (ґрунтові, водні, повітряні), вітрогенератори.

У результаті ухвалення законопроекту фізичні особи, які придбали електромобілі або обладнання, що працює на відновлюваних джерелах енергії або устаткування для виробництва альтернативних видів енергії з відновлюваних джерел енергії, матимуть можливість компенсувати за рахунок податкової знижки до 15% від їх вартості і не платитимуть акцизний податок (для електромобілів).

У пояснювальній записці до законопроекту йдеться, що надання громадянам можливості компенсувати частину вартості електромобіля і обладнання для виробництва альтернативних видів енергії з допомогою механізму податкової знижки має стимулювати отримування легальних доходів і декларування їх, тобто охочим придбати екологічно чистий транспорт треба буде відмовитися від зарплати «в конвертах». Усі ці пільги, за задумом авторів законопроекту, мають проіснувати до 2020 року. Якщо його, звісно, ухвалять народні депутати як закон.
…

Правда України

Ціна на газ б’є рекорди на українських АЗС Українські водії мають констатувати сумний факт: газ на АЗС знову подорожчав – ціни досягли рекордної позначки.

Експлуатувати автомобіль на газі сьогодні доволі вигідно, проте останнім часом ціна на «блакитне паливо» продовжує дивувати. Причому оптимістичні прогнози експертів, що подорожчання ось-ось припиниться, знову не виправдалися.

Так, наприклад, на початку цього тижня, 5 вересня, на більшій частині іменитих АЗС вартість газу поповзла вгору. Цінники змінилися в більшу сторону на 10–30 копійок за літр, залежно від бренду автозаправної станції. Таким чином, газ продається в роздробі за ціною майже 12 грн за літр.

Все це, на думку фахівців, пов’язане зі збільшенням оптових цін на цей вид палива, яке виникло через зменшення експортних надходжень газу. Словом, дефіцит газу на ринку призвів до його подорожчання. Найімовірніше, тенденція до зростання цін на газ збережеться до кінця вересня, хоча все може бути.

Однак подорожчання палива з початком цього тижня відчули не тільки власники автомобілів з ГБО, а й ті, хто їздить на машинах з дизельними двигунами. Ціни на солярку теж поповзли вгору, хоч і не в такому масовому порядку, як на газ. Щоправда, тут надбавка варіюється вже в районі 20–50 копійок.

Така тенденція спостерігається вже з минулого тижня – і вона пішла з АЗС нижньої цінової планки. Цінники на солярку на таких заправках помінялися вже кілька разів. Більше того, почала скакати, зрозуміло, що вгору, і вартість бензину. Ключовими чинниками такого зростання цін на дизельне паливо стало підвищення оптових цін, яке спостерігається вже протягом місяця.

А тут головними детонаторами стали європейські котирування, що повзли вгору, і знецінення національної валюти. Однак перехід на газ, як і раніше, економічно доцільний, особливо для того, у кого великі щоденні пробіги. Не дарма сьогодні на блакитне паливо переходять не тільки власники легкових автомобілів, а й комерційного транспорту – вантажівок і автобусів. У Європі, до речі, сьогодні дедалі більше перевізників встановлюють газобалонне обладнання не тільки на легкі розвізні фургони, а й на середньотонажні вантажівки.
…

Правда України

Як оформити ввезення вживаного автомобіля за зниженими акцизами. Державна фіскальна служба України пояснила нашим читачам, куди звертатись і які документи потрібно надавати під час ввезення в Україну вживаного автомобіля за зниженими ставками акцизу.

Як повідомляє Державна фіскальна служба на наш запит, «порядок ввезення на митну територію України громадянами транспортних засобів для вільного обігу, у тому числі місця митного оформлення таких транспортних засобів, встановлені, зокрема, Митним кодексом України та «Правилами митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України» (далі – Правила), затвердженими наказом Державної митної служби України від 17 листопада 2005 р. № 1118.

Пунктом 2 розділу ІІ Правил визначено, що митне оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, проводиться митницею за місцем постійного проживання або тимчасового перебування таких громадян, крім випадків: ввезення громадянами транспортного засобу з метою транзиту через митну територію України; вивезення (у тому числі тимчасово) громадянами транспортного засобу за межі митної території України».

Таким чином, Держфіскслужба повідомила, що сплачувати податки при розмитненні автомобіля, ввезеного в Україну з-за кордону, необхідно на митниці, яка розміщена найближче до місця проживання (реєстрації) громадянина, який ввіз цей автомобіль в нашу країну. Зробити це треба не пізніше 10 днів з часу перетину кордону.

Для того, щоб ввезти автомобіль в Україну, вже на митниці при перетині кордону необхідно надати наступні документи (оригінали й ксерокопії):

Що підтверджують право власності на транспортний засіб або користування ним (у тому числі з правом розпорядження);

Реєстраційні (технічні) документи на транспортний засіб (якщо він перебував на обліку в реєстраційному органі іноземної держави чи України) з відмітками про зняття транспортного засобу з обліку, якщо такі документи видаються реєстраційним органом;

Що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні (у разі митного оформлення транспортного засобу з наданням пільг в оподаткуванні);

Паспортні документи та інші документи, визначені законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання);

Посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або закордоном тощо. Перелік цих документів вказаний у пункті 1.1 частини першої розділу ІІІ «Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України».

Ці документи власник автомобіля або вповноважена особа представляє уповноваженій посадовій особі митного органу, у зоні діяльності якого розташований пункт пропуску через державний кордон України», – повідомляють нам у Державній фіскальній службі. І, звичайно, при перетині кордону обов`язково надати митникам для огляду транспортний засіб, який ввозиться.
…

Правда України

Василь Стус помер у тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 (Росія). Це сталося 31 рік тому — 4 вересня 1985 року. Віктор Володимирович Медведчук виступав захисником у процесі над поетом і дисидентом. До цього ще ніхто не оцінював його адвокатську роботу з професійної точки зору, зокрема у розрізі дотримання правил адвокатської етики.

Після смерті Стуса Віктора Медведчук очолив адміністрацію президента Леоніда Кучми, згодом він став кумом президента Російської Федерації Володимира Путіна, який хрестив його доньку Дарину, а в даний час представляє Україну в Мінському переговорному процесі, адвокати вивчили архіви справи й готові поділитися своїми висновками.

Ми детально ознайомилися з архівною кримінальною справою №5 Слідчого відділу Комітету державної безпеки УРСР за обвинуваченням Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 2 КК УРСР та ст. 70 ч. 2 КК РРФСР («Антирадянська діяльність і пропаганда»), а також із законодавством, що регулювало адвокатську діяльність того часу та спеціальною й науковою літературою того часу.

Кримінальна справа відносно Стуса була порушена 13 травня 1980 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було застосовано 15 травня 1980 року. Поета звинуватили в тому, що він вчинив дії з виготовлення, зберігання і розповсюдження «з метою підриву та ослаблення радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад», чим начебто скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. 2 КК УРСР, як особа, раніше судима за особливо небезпечний державний злочин (обвинувальний акт складений 10 вересня 1980 року та затверджений заступником прокурора Української РСР 12 вересня 1980 року).

Стусу інкримінували в тому числі написання листів Андрію Сахарову, Петру Григоренку, Левку Лук’яненку, Анні-Галі Горбач з Німеччини, члену
«Міжнародної Амністії» Кристині Бремер, лист до Президії Спілки письменників України, віршів «Безпашпортний закріпачений …..», «Існує тільки дві форми ….», «Ось Вам сонце, сказав чоловік з кокардою», «Колеса глухо стукотять ….» та ще багато чого.

Адвокат Медведчук В.В. вступив у справу на підставі ордеру №058310 від 24 вересня 1980 року, виданого Шевченківською юридичною консультацією Київської міської колегії адвокатів.

Після вступу у справу, 24 вересня 1980 року, адвокат Медведчук написав заяву про надання дозволу на побачення в СІЗО КДБ УРСР з підсудним Стусом «для согласования вопросов, касающихся его защиты в суде».

Про що саме вони розмовляли та як погоджували позицію — невідомо, ця інформація захищена адвокатською таємницею, і навряд чи ми колись про це дізнаємося.

Хоча друг Стуса дисидент Євген Сверстюк пригадував: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».

Подібні спогади і в дружини Стуса — Валентини Попелюх.

Цікаво, що Медведчук навіть не ознайомлювався з кримінальною справою та не подавав такого клопотання — на цій стадії справу вивчала інший адвокат — Людмила Петрівна Коритченко, яка з невідомих причин відмовилася брати дальшу участь у процесі (аркуш справи 179, том 6).

За збігом обставин перш ніж захищати Стуса Людмила Коритченко була адвокатом у справі іншого політв’язня — дисидента Юрія Бадзя — засудженого за антирадянську пропаганду на 7 років ув’язнення та 5 років заслання. Юрій Бадзьо розповідає Громадському руху ЧЕСНО, що в суді не було змагальності, а суть захисту тоді зводилася не до заперечення обвинувачення, а до пом’якшення вироку.

«Влада запропонувала свого адвоката і я не робив з того проблеми… Захищали нас за одною логікою: знайти у нашій поведінці позитивне і це протиставити уже звинуваченню і самій ідеї злочину. Розумієте, всі ці процеси були позбавлені змагальності з владою, з прокуратурою і прокурорами. Ішлося якось про витлумачення ситуації адвокатом так, щоби пом’якшити вирок. До того ж адвокат — це єдиний зв’язок із родиною. Я був з адвокатом Людмилою Петрівною в добрих стосунках, моя дружина Світлана Кириченко — теж. То я не маю ніяких претензій до Людмили Коритченко. Вона приходила до мене, ми говорили, вона частувала мене шоколадкою, напевне, від дружини. Все було так по-людськи»
Окремо варто зупинитись на ставленні Василя Стуса до адвокатури та захисника. Так, 3 вересня 1980 року обвинувачений звернувся із заявою, в якій прохав надати можливість ознайомлюватися зі справою за допомогою «міжнародного адвоката» залученого за допомогою організації «Міжнародна амністія» чи «Пен-клуб», зазначаючи що «Інститут політичної адвокатури в СРСР практично відсутній (на судах офіційні адвокати СРСР виконують функцію другого прокурора). А другий прокурор мені не потрібен» (аркуш справи 168, том 6). Як і варто було очікувати, старший слідчий майор Селюк відмовив в наданні незалежного адвоката Стусу.

ПРОЦЕС: Стус наполягає — ні в чому не завинив. Адвокат визнав провину підзахисного.

О 10 ранку 29 вересня 1980 року розпочався судовий розгляд справи в Київському міському суді на вулиці Володимирській.

Процес відбувався в закритому режимі, на засідання не допустили навіть дружину Стуса Валентину Попелюх. Цікаво відстежити лінію поведінки адвоката Медведчука на різних етапах процесу.

По суті, свій захист Стус здійснював самостійно. Він заявив відвід всьому складу суду, розпочавши його словами «Любий склад суду….» Стус посилався на те, що радянський суд за визначенням не може розглянути його справу об’єктивно.

Підсудний також заявив клопотання про надання можливості бути присутнім в судовому засіданні представникам міжнародних організацій, у тому числі —
«представникам комісії по правам людини ООН», «представникам міжнародної юридичної асоціації — міжнародна амністія» та іншим.

Стус вимагав відкритого та гласного розгляду його справи: «Я вимагаю, щоб у судове засідання мали доступ представники зарубіжної і радянської преси, а також ті особи, які хочуть бути присутніми у судовому засіданні».

Цілком справедливі вимоги. Якою ж була реакція адвоката Медведчука?

Він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного, а натомість заявив, що покладається «На розгляд суду».

А суд, звісно, не задовольнив відвід (аркуші справи 259-260, том 6), і клопотання про публічний розгляд справи теж фактично відхилив.

Стус, вочевидь, розуміючи, що адвокат Медведчук його захищати не буде, заявив: «Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від любого Радянського адвоката. Я вимагаю адвоката з міжнародної правової організації».

Прокурор попросив відхилити клопотання Стуса щодо залучення адвоката з міжнародної правової організації, мотивуючи це тим, що така участь не передбачена радянським законодавством. На думку прокурора, участь Медведчука в процесі обов’язкова, бо «підсудний… не має юридичної освіти і свої інтереси сам не зможе в повній мірі захистити». І Медведчук з прокурором погоджується, відмовляючи Стусові в праві на захист міжнародними правниками, а щодо участі в процесі своєї кандидатури покладається на розсуд суду: «В першій частині я згоден з прокурором. А що стосується моєї участі у судовому засіданні — це право підсудного і я покладаюсь на розсуд суду».

Після роз’яснення прав обвинуваченому Стус заявив, що йому потрібен перекладач «на той випадок, якщо свідки будуть давати покази російською мовою» (аркуш справи 264 том 6).

Після оголошення обвинувального висновку, на запитання головуючого підсудному — чи зрозуміло обвинувачення та чи визнає він себе винним, Стус відповів: «В чому саме обвинувачують мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю».

Вважаємо цю позицію, висловлену підсудним Стусом з самого початку судового розгляду, принциповою та дуже важливою. Виходячи саме з неї, захисник мав би будувати свою стратегію захисту. Але адвокат, як ми переконаємося, обирає інший шлях.

Надалі Стус відмовляється давати покази, він обрав тактику мовчання та ігнорування, доки суд починає досліджувати матеріали справи – листи поета, його вірші, висновки експертизи, а також проводить допит свідків. І тут роль адвоката також є цікавою.

Зокрема, один зі свідків обвинувачення — Сірик Микола Іванович — стверджував, що начебто зустрічався з поетом у штрафному ізоляторі, коли той відбував попередній строк.

«Я пришол к выводу что Стус откровенный враг Советской власти…», — заявив свідок обвинувачення Сірик, стверджуючи, що Стус йому говорив, «что украинцы хотят выйти из «оккупации» России. Стус предлагал вести против Советской власти террористические акты», «он призывал меня вести против Советской власти агитацию и пропаганду аж до террора, что все средства против Советской власти хороши».

Ці репліки викликали у Василя Стуса відверте обурення: «Сірика я не знаю, це провокатор. Я з ним не знайомий, я з ним ніколи й словом не обмовився».

Медведчук тим часом мовчить. Він не поставить цьому свідку жодного запитання. Зате при допиті відомої представниці дисидентського руху Михайлини Коцюбинської, яка, звісно, дала позитивну характеристику Стусу, він запитає про те, як свідок може охарактеризувати політичні погляди Стуса, а також про вірші поета, які мають антирадянську спрямованість (аркуш справи 300 том 6).

Цікава відповідь свідка Михайлини Коцюбинської на питання Стуса: «Мені відомо, що порушення таємниці листування карається законом. Кристина Бремер, член соціалістичної партії ФРН, до українського націоналізму не має ніякого відношення. Мені не відомо, що 08 серпня 1980 року в КДБ до Стуса застосовували фізичні тортури, але якщо про це говорить Стус — то це правда».

Ще більш яскравий та цікавий виступ свідка Кириченко Світлани Тихонівни: «Я не буду відповідати ні на які питання в цьому суді, який Стус не визнає чинним. Я буду давати свідчення тільки в тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних».

Головуючий одразу почав попереджати свідка про відповідальність за відмову давати покази за ст. 179 Кримінального кодексу УРСР, але і це не злякало свідка, вона відповіла: «Ніяких свідчень в цьому суді я давати не буду».

Прокурор почав вимагати у суду порушити кримінальну справу відносно свідка, а захисник Медведчук знову заявив «Я покладаюсь на рішення суду» (аркуш справи 302 том 6).

Суд пішов в нарадчу кімнату та згодом оголосив ухвалу, якою порушив кримінальну справу відносно Кириченко С.Т. за ст. 179 КК УРСР (аркуш справи 261-262 том 6).

Можна лише захоплюватися мужністю Світлани Тихонівни, яка вистояла проти тиску репресивної радянської системи та не зрадила Стуса, отримавши 3 місяці виправних робіт та постійне переслідування.

Інший свідок Андрієвська Валерія Вікторівна, 1938 року народження, також дала позитивні покази відносно Василя Стуса та вказала, що: «Стус обдарована людина. В листі, якому писав Стус своїм друзям у м. Києві в тому числі і мені, немає ніяких антирадянських проявів».

Зрештою суд перейшов до стадії дебатів. Після виступу на стадії дебатів прокурора Армасова, який попросив для «особливо небезпечного рецедивіста» 10 років позбавлення волі та 5 років заслання (аркуш справи 306-307 том 6), — кульмінація процесу: слово надається захиснику Медведчуку.

Його промову в дебатах (напрочуд небагатослівну) варто зацитувати повністю (аркуш справи 307-308 том 6):

«Товариші судді!

Предметом судового розгляду, ось вже на протязі трьох днів являється кримінальна справа по звинуваченню Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. 62 ч. 2 КК України та ч 2 ст. 70 КК РРФСР. Кваліфікацію його дій я вважаю вірною.

Але при винесенні вироку я прошу урахувати всі обставини, які характеризують особу підсудного, його відношення до праці, фізичний стан та стан здоров’я, всі ці обставини заслуговують уваги і потребують ретельного вивчення з Вашої сторони.

Це пов’язано не тільки з вимогою закону але й з тим, що тільки враховуючи їх при обранні міри покарання Ваш вирок, винесений в нарадчій кімнаті, буде обґрунтований та справедливий».

Цікаво, що ж говорив Василь Стус в своєму останньому слові.

Але раптово виявляється, що можливості виголосити останнє слово суд Стусові так і не надав.

У розписці, складеній дисидентом після ознайомлення з вироком (аркуш справи 366-367 том 6) читаємо:

«До протоколу вважаю за необхідне внести такі уточнення:

– Я вимагав розглянути в судовому засіданні головне питання — злочин скоєний КГБ УРСР перед Українським народом, його культурою, я вимагав судити КГБ УРСР як терористичну організацію;

– Я вимагав оголосити та надати мені для користування Загальну декларацію прав людини, прийняту ООН, матеріали Хельсінкських домовленостей — і суд, і протокол обійшли ці вимоги;

– Суд ухилився від розгляду питання про застосування до мене фізичних тортур в СІЗО КГБ 07.08.1980, а в протоколі не зазначив ні про мої вимоги судити винних у розправі, ні про саму наявність таких заяв — вимог;

– Мені не дали виголосити своєї звинувачувальної промови т. зв. останнього слова, суддя заборонив мені говорити».

Отже, відповідно до заяви Стуса, йому не дали можливості виголосити останнє слово — хоча в протоколі вказано, начебто Стус в останньому слові заявив (аркуш справи 308 том 6):

«Я не визнавав і не визнаю себе винним. До самої смерті я буду стояти на обороні правди від брехні, чесних людей від убивць,
Ісуса Христа від диявола!».

Оголошення вироку відбулося наступного дня — 02 жовтня 1980 року.

Стус вирішив вирок не оскаржувати — він не мав віри в радянські суди.

А також розумів, що цей вирок для нього фактично є смертним — адже він не витримає чергового багаторічного перебування в таборах (аркуш справи 365 том 6).

Медведчук кілька разів публічно коментував свою позицію під час того судового процесу. Так, у 2012 році Віктор Медведчук прокоментував свою захисну діяльність: “У ті часи була стаття, яка передбачала за такі дії кримінальну відповідальність. Він [Стус] був засуджений за цією статтею” (Видання «Українська правда» від 04 квітня 2012 з посиланням на відеоблог).

У цьому відеоблозі адвокат підтверджує факт того, що він визнав у судовому процесі вину свого підзахисного. Більше того, Медведчук послався на те, що начебто сам Василь Стус в судовому засіданні заявив, що він «всегда выступал и будет выступать против советского строя и советской власти».

Однак, при детальному вивченні протоколу судового засідання такої заяви ми в документі не побачили. Жодної згадки про таку позицію Василя Стуса немає в матеріалах справи.

Окрім того, адвокат Медведчук стверджує, що вирок по Стусу був скасований на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року у зв’язку зі скасуванням ст. 62 КК УРСР. Але насправді ця стаття була виключена з Кримінального кодексу лише Законом України від 17.06.1992 року. Та й матеріали справи свідчать про зовсім інше.

А саме: ще 18 липня 1990 року прокурором УРСР Потебеньком М.О. було внесено протест з посиланням на те, що в діях Василя Стуса взагалі не було складу злочину — оскільки він «публічних закликів до насильницьких дій з метою підриву та ослаблення Радянської влади не висловлював» (аркуш справи 372 – 388 том 6).

2 серпня 1990 року Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду УРСР розглянула протест Прокурора УРСР та вирішила протест задовольнити, вирок скасувати, а справу закрити у зв’язку з відсутністю складу злочину (аркуш справи 389 – 396 том 6).

Мотиви, з яких Верховний Суд УРСР скасував вирок були такими:
«… публічних закликів до насильницького повалення, підриву чи послаблення Радянської влади він не допускав. Допустимими методами Стус боровся за становлення демократичних засад в суспільстві, проти окремих порушень, допущених в той період».

Отже, Верховний Суд УРСР ще в 1990 році (у період чинності відповідної статті Кримінального кодексу і майже рік до прийняття закону про реабілітацію жертв політичних репресій) прямо підтвердив позицію, яку займав Стус у суді. Той факт, що Стуса виправдав ще радянський суд (!) за чинного радянського законодавства (!!) безперечно підтверджує, що в адвоката були всі правові підстави заперечувати та не визнавати вину Стуса в Київському міському суді. Ось вам і «на розгляд суду»…

Саме тому виникає питання: чи належним чином захищав адвокат Медведчук свого підзахисного?

Для того, щоб розібратися з цим питанням, звернемося до законодавства та спеціалізованої літератури того часу.

Відповідно до ст. 23 Основ кримінального судочинства СССР від 25.12.1958 року:

По-перше, «Защитник обязан использовать все указанные в законе средства и способы защиты в целях выяснения обстоятельств, оправдывающих обвиняемого или смягчающих его ответственность, и оказывать обвиняемому необходимую юридическую помощь.

С момента допущения к участию в деле защитник вправе: иметь свидание с обвиняемым; знакомиться со всеми материалами дела и выписывать из него необходимые сведения; представлять доказательства; заявлять ходатайства; участвовать в судебном разбирательстве; заявлять отводы; приносить жалобы на действия и решения следователя, прокурора и суда. Кроме того, с разрешения следователя защитник может присутствовать при допросах обвиняемого и при производстве иных следственных действий, выполняемых по ходатайствам обвиняемого или его защитника».

І тут виникає питання: чи виконав адвокат Медведчук свій встановлений законом обов’язок — використав всі засоби та способи з метою з’ясування обставин справи, що виправдовуть обвинувачуваного?!

Матеріали справи свідчать, що адвокат Медведчук не заявив жодного протесту чи клопотання, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подав жодної скарги, пояснення, доказу тощо!

Це можна було б назвати бездіяльністю, але адвокат може заперечити, що він сам самостійно визначає стратегію захисту. А от як бути із визнанням адвокатом вини клієнта, коли той її заперечує? Чи має (мав) на це право захисник?

Чинний наразі Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо забороняє адвокату займати у справі позицію всупереч волі клієнта (п. 3 ч. 2 ст. 21), але можливо в радянський час були інші правила та заборони у адвокатів?

Виявляється, що ні. Загальна спрямованість діяльності адвоката виключає можливість визнання вини клієнта. Відповідно до ст. 7 Закону Союзу Радянських соціалістичних республік «Про адвокатуру в СРСР» від 30.11.1979 року – «адвокат зобов’язаний у своїй діяльності точно й неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби й способи захисту прав і законних інтересів громадян і організацій, які звернулися до нього за юридичною допомогою».

З цього приводу писали в тому числі і радянські класики юридичної науки. Наприклад, Строговіч М.С. (Курс советского уголовного процесса, т. 1, с. 247-248): «Если обвиняемый не признал себя виновным, отрицает предъявленное обвинение, то адвокат ни при каких условиях не может занять иную позицию в деле, он обязан доказывать невиновность своего подзащитного».

Також в юридичній літературі того часу зазначали: «Признание адвокатом виновности подсудимого при отрицании последним своей вины следует рассматривать как нарушение профессионального долга, завуалированную форму отказа от защиты, а следовательно, грубое нарушение права на защиту» (Гинбург Г.А., Поляк А.Г., Самсонов В.А. — «Советский адвокат» М., Юридическая литература, 1968, с. 8).

При цьому деякі автори у своїх професійних публікаціях вказували, що якщо вина клієнта доведена, і немає найменших сумнівів щодо доведеності його вини, адвокат має право після отримання згоди клієнта визнати його вину, а якщо клієнт не надає таку згоду, адвокат зобов’язаний відмовитись від справи, якщо він не згодний з позицією обвинувачуваного (Петрухин И. Доказательства невиновности и позиция адвоката в суде. — «Советская юстиция», 1972, № 10).

Згаданий Строговіч М.С. (Курс совесткого уголовного процеса, т. 1, с. 247-248), до речі, по суті, описав ситуацію, що склалась у справі Стуса, тільки от позиція адвоката тут мала би бути інакшою: «Если подсудимый отрицает свою виновность, а защитник утверждает, что подсудимый виновен, но заслуживает снисхождения, это значит, что защитник оспаривает оправдательные доказательство, представленное обвиняемым…., а это есть обвинительная деятельность, а не защитная».

Підсумовуючи, ми доходимо двох основних висновків:

В.Медведчук, будучи адвокатом та захищаючи В.Стуса, не використав всі засоби та способи з метою з’ясування обставин справи, на виправдання обвинувачуваного, та не надав останньому належної юридичної допомоги, чим порушив вимоги ст. 23 Основ кримінального судочинства СССР від 25.12.1958 року (чинного на момент розгляду справи нормативного акта).

Визнаючи в суді вину свого підзахисного Стуса (при запереченні вини самим підзахисним), адвокат Медведчук порушив свій професійний обов’язок, фактично відмовився від захисту Стуса, чим грубо порушив право останнього на захист у суді.

Зрештою, такі дії адвоката Медведчука створили ґрунт та сприяли прийняттю неправомірного судового рішення (що згодом було підтверджено судом вищої інстанції), виконання якого за реалій радянської репресивної системи, на жаль, призвело до смерті Василя Семеновича Стуса.

Ми — Українська адвокатура, що історично та за багатьма ознаками є спадкоємницею радянської адвокатури, яка породила адвоката Медведчука, повинні вибачитися перед громадянами України — країни, яка зараз, як і в минулому столітті, бореться за свою незалежність.

Вибачитися за продажність, непрофесійність, колаборацію представників професії з імперським антиукраїнським режимом.

Адвокатура в Україні зараз переживає складні часи. Складні часи переживає і українське суспільство.

Багато адвокатів, які у період Майдану віддано захищали права затриманих громадян і хоробро, ризикуючи життям, боролися з репресивною машиною, зараз представляють інтереси суддів, які підозрюються у вчиненні злочинів — винесенні неправосудних рішень, через що було заподіяно в т.ч. смерть, втрату здоров’я, порушено гідність людей, щодо яких вони проголосили неправосудні рішення.

Проте суть адвокатського покликання — захищати права підзахисного. Адвокати виконують свою роботу. Професійно. Достойно. І ніхто, як нам відомо, не визнає вину своїх підзахисних. Навіть в таких непростих, а подеколи — очевидних, справах.

Коли знайомишся з матеріалами справи КДБ УРСР проти Стуса, розумієш, які були настрої у суспільстві. Це прекрасно розуміють ті, хто працював та жив у часи Союзу. Не було і не могло бути масового протистояння суспільства проти влади. Цінність свободи слова та право на власну думку, право на розвиток нації десятиліттями випалювалися радянською (московською) владою — війною, репресіями, Голодомором.

Дуже небагато було тих, хто міг протистояти словом, ще менше було тих, хто діяв. Проте від адвоката Медведчука не вимагалося ставати дисидентом, як його підзахисний, робити гучні заяви, проголошувати промови, конфліктувати з репресивним імперським апаратом. Його професійним обов’язком було робити свою роботу — якісно, професійно, згідно з вимогами чинного законодавства. Вже це — як підтвердив згодом суд вищої інстанції — могло б призвести до виправдання Василя Стуса, або ж хоча б до призначення йому більш м’якого покарання. На вагах було життя людини. На жаль, адвокат зі своїм обов’язком не впорався. Більше того, захисник Медведчук фактично став посібником сторони обвинувачення, діяв усупереч і нормам права, і вимогам професійної етики.

Відновлення історичної справедливості, встановлення істини, визнання прорахунків є запорукою розвитку адвокатури в Україні.

Закликаємо українську адвокатуру, як особисто кожного адвоката так і в особі представницьких органів адвокатури, зокрема Національну асоціацію адвокатів України, публічно визнати порушення адвокатом Віктором Медведчуком прав його клієнта Василя Стуса на захист.

Слава Україні!

Василь Стус: «Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражданням і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі і в смерті з рідним краєм поріднюсь».

…

Правда України

Коли в серпні 1991-го путчисти намагалися врятувати агонізуючу радянську імперію, ГКЧП не дочекався народної підтримки.

У той момент здавалося, що радянський проект остаточно і безповоротно відправлений на смітник історії. Але через чверть століття за СРСР тужать мільйони, а керівництво РФ перетворило цю ностальгію в потужну пропагандистську зброю. І прихильники, і противники вважають Путіна реставратором Радянського Союзу – хоча підстав для цього небагато.

Уявімо, що звичайний радянський школяр Коля Герасимов знайшов в підвалі машину часу і відправився в прекрасне далеко. Що він побачить в Росії XXI століття?

Прем’єр-міністра Медведєва, що знущається над низькими учительським зарплатами. Главу “Роснафти” Сечіна з новою дружиною і новою яхтою за 150 мільйонів доларів. Реакційних церковників, що насаджують мракобісся за підтримки влади. Печерних расистів, що обзивають чорношкірого американця Обаму “мавпою”. Бульдозери, які демонстративно знищують продукти харчування. Журналіста Кисельова, який із захватом фантазує про радіоактивний попіл в ефірі державного телебачення …

Словом, хлопчик Коля побачить той самий “звіриний оскал капіталізму”, яким його лякали в школі.

За іронією долі, у путінській Росії більше спільного не з СРСР, а з карикатурним радянським уявленням про загниваючий закордону.

У Російській Федерації успішно матеріалізувалися всі старі антизахідні страшилки – при тому, що на реальному Заході вже давно не зустрінеш таких разючих соціальних контрастів, позамежної корупції, махрового клерикалізму, расизму, ксенофобії та мілітаристської істерії.

Але кричуща невідповідність РФ радянським ідеалам не заважає апелювати до радянського минулого і експлуатувати ностальгію за неіснуючою країною.

Зрозуміло, це не відродження СРСР – це гра в СРСР. Пропагандистський симулятор в дусі ролевиків, що зображують вигадане Середзем’я або країну Семи королівств. Тільки, на відміну від нешкідливих рольових забав, кремлівська гра руйнує реальні долі і вбиває по-справжньому.

Ставка Кремля на ностальгуючих обивателів виявилася безпрограшною. Яким би похмурим і деспотичним не був Радянський Союз, з ним все одно будуть пов’язані сентиментальні спогади. Подібне ставлення до минулого поширене у всьому світі, і проблема пострадянської ностальгії не в тому, що вона неприродна, а в тому, як її використовують.

Американець може милуватися автомобілями 1950-х, зниклими “Хадсон”, “Нешамі” і “Де Сото” – але при цьому не почне розхвалювати політику маккартизму або расову сегрегацію.

Француз може переглядати чорно-білі картини з Бурвілем і Габеном, але це ніяк не вплине на його ставлення до режиму Четвертої республіки.

Австралієць може помітити, що в його дитинстві морозиво було смачніше, але глибокодумних ідейних висновків з цього не зробить.

Зате всякий ностальгічний штрих, пов’язаний з СРСР, – від улюблених кінофільмів до пломбіру за 19 копійок – підноситься як досягнення радянської системи і стимулює мрії про відродження наддержави.

Зрозуміло, Путін не повернув стражденним ні втрачене піонерське дитинство, ні комсомольську юність, ні інші сентиментальні мотиви часів СРСР.

З усієї радянської спадщини нинішній російський режим запозичив лише окремі риси – агресивну зовнішню політику, репресивні методи, оспівування ВВВ. Але цього виявилося достатньо, щоб натовп обивателів повірив в повернення минулого.

Така вже людська психологія: образ трансформується в залежності від наших очікувань і колишнього досвіду. Кілька знайомих рис допомагають побачити те, чого насправді не видно.

Варто нашкрябати на папері корявий овал з ручками-ніжками – і ми впізнаємо в цьому малюнку чоловічка, подумки додавши відсутні деталі. Варто пред’явити народу нову холодну війну, диктаторську владу, обвішаних медалями ветеранів – і народ побачить СРСР, домислюючи інші радянські атрибути.

Навесні 2014-го Кремлю допомогло саме те, що образ відроджуваної наддержави домальовувався самостійно.

У Криму передчували повернення золотого часу, коли півострів був всесоюзною перлиною, найпрестижнішим з доступних курортів.

На Донбасі жваво представляли, як повернеться шахтарська слава і положення привілейованого регіону, багатого високими зарплатами і всілякими пільгами.

Те, що все сприймалося саме так, оскільки в ностальгійній свідомості усі радянські прикмети тісно переплелися між собою: антиамериканізм – з патерналізмом; ядерні ракети – з копійчаними продуктами; танки Т-72 – з відсутністю олігархів і т. д.

А потім виявилося, що знайома обгортка наповнена абсолютно іншим вмістом. Що слідом за викриттям США приходить не ковбаса по 2.20, а девальвація рубля, безробіття і стрімке зростання цін.

Що пафосні Паради Перемоги спокійно поєднуються з олігархічними розкошами і урізанням соціалки.

Що, знову ставши столицею, Москва не додала конкурентоспобності кримському турбізнесу.

Що разом з російськими танками на Донбас повернеться не брежнєвський застій, а руїна і свавілля в гірших традиціях бандитських дев’яностих.

Скільки б у воюючій Україні не проклинали “совків”, путінський косплей СРСР вдарив по них болючіше, ніж по нам.

Ми приймаємо загибель колишнього світу як неминучість, пристосовуємось до нових реалій, боремося заради майбутнього – а вони страждають безцільно.

Війна розтоптала всі ідеали пострадянського обивателя, який звик до державної опіки і панічно боїться змін. Замість стабільності – найбільші потрясіння з початку 1990-х; замість дружби народів – остаточний розрив між українцями і росіянами; замість соціальної захищеності – сакраментальне “грошей немає, але ви тримайтеся”.

З подачі Кремля мільйони людей пожертвували майбутнім, сподіваючись повернутися в ідеалізоване минуле.

Але ніякого повернення в СРСР немає, не буде і бути не може – є жорстока і цинічна гра, в якій ностальгуючим масам відведена роль пішаків. Чим вище піднімуться ставки, тим сильніше постраждає нещасний гомо-совєтікус. А передумати і вийти з гри йому вже ніхто не дозволить.
…

Правда України

На автошляхах Києва набирає популярність новий вид ошуканства водіїв. Що потрібно знати, щоб не попастися на вудку шахраїв і як їх можна визначити серед звичайних автомобілістів.

У Києві шахраї, граючи роль багатих людей, що потрапили в біду, виманюють у довірливих водіїв гроші в обмін на фальшиве золото. Новий вид обману водіїв відразу визначити складно, тому правоохоронці радять автомобілістам: не поспішати, не скупитися і запропонувати реальну допомогу в біді.

Зі спробою такого обману недавно зіткнулися журналісти одного зі столичних ЗМІ. Зустріч з аферистом відбулася в кінці серпня на Старообухівській трасі, поруч з елітним селищем Конча-Заспа. Там на узбіччі з увімкненою «аварійкою» стояв престижний BMW 7-серії приблизно 2008 року випуску з іноземними номерами. Поруч з ним бігав чоловік і активно намагався зупинити один з проїжджаючих повз автомобілів.

Журналісти зупинилися біля нього, вирішивши дізнатися, що ж сталося. Чоловік азіатської зовнішності в дорогому одязі і обвішаний золотом на шиї і руках, поганою англійською мовою повідомив, що його машина зламалася, а в салоні сидить дружина і дитина, у нього немає при собі готівки, а з банківською карткою якісь проблеми. Він почав просити грошей на ремонт автомобіля і на бензин, а замість них кинув у машину журналістів всі свої золоті прикраси і свою візитку, нібито директора автокомпанії запевнивши, що це запорука і вже завтра він поверне на $500 більше.

Однак бувалі кореспонденти не повелися на вмовляння чоловіка і запропонували підвести його в ломбард, проте «іноземний бос» не погодився на цей варіант, продовжуючи просити готівку під заставу золота. Журналістам здалося це підозрілим, і вони включили камеру мобільного телефону, щоб записати розмову.

Коли чоловік це побачив, тон його мови змінився – він виразною російською мовою заявив, що мовляв він не бандит і зі словами «Спасибі, командир» забрав свої коштовності, сів у «зламаний» автомобіль і швидко поїхав.

Після цього стало зрозуміло, що перед нами був шахрай, який таким чином намагався продати фальшиві ювелірні вироби. Столичні правоохоронці розповіли, що шахрайство з золотом практикувалося і раніше. Причому, не тільки в Києві, а й на автотрасах південних регіонів країни.

Виробництво прикрас, які зовні не відрізняються від справжніх, криміналом поставлено на потік і багато громадян ведуться на такі афери. «Щоб визначити, хто перед вами: аферист чи людина, що потрапила в біду, потрібно запропонувати свою допомогу (у випадку з водієм BMW – довезти до ломбарду).

Шахрай відразу ж втратить до вас інтерес, адже йому потрібна не допомога, а гроші, – порадили правоохоронці. Втім, крім театрального способу обману водіїв, злочинці вдаються і до більш примітивних і грубих методів грабежів на дорогах.
…

Правда України

Напередодні Україна та США підписали концепцію двостороннього партнерства у сфері оборони.

Гідбридна війна проти України на Донбасі закінчиться принизливою поразкою Росії. Про це заявив міністр оборони США Ештон Картер під час зустрічі з головою Міноборони України Степаном Полтораком.

“Позиція США щодо агресії проти України залишається непохитною: анексія Криму ніколи не буде визнана, а гібридна війна на Донбасі проти України закінчиться принизливою поразкою для Росії”, – заявив Картер.

Крім того, голова оборонного відомства США запевнив у подальшій підтримці України на шляху до реформ та відстоюванні суверенітету.

Картер також відзначив позитивну динаміку в проведенні реформ Збройних сил України. Він закликав міністра Полторака зберігати прихильність “амбітній українській програмі комплексних реформ у сфері оборони”.

Нагадаємо, 8 вересня Україна й США підписали концепцію двостороннього партнерства у сфері оборони.

Як повідомлялося, генсек НАТО вважає, що Альянс продовжить підтримувати Україну попри критику Росії.
…

Правда України

Аналітики Вищої школи економіки в Москві припускають, що запаси резервних фондів економіки Росії можуть бути повністю виснажені до кінця 2016 року, якщо світова ціна на нафту не почне зростати.

Росія швидко спалює свої національні резерви на тлі економічної кризи, санкцій Заходу і обвалу нафти, а всі поліпшення стандартів життя, якими відзначилися перші роки правління Володимира Путіна, тепер повністю знищені, йдеться в матеріалі.

Резервні фонди, покликані покрити дефіцит національного бюджету, спорожніли на дві третини за останні два роки. Згідно з даними міністерства фінансів Росії, запаси впали з 89,5 мільярдів доларів до 30,7 мільярдів. При цьому, в російському Мінфіні припускають, що гроші закінчаться в наступному році.

Економічні проблеми стають реальною причиною для занепокоєння Путіна, чия популярність спирається на стабілізацію російської економіки під час його перших двох термінів на посаді президента.

У Мінфіні стверджують, що 18,4% російських резервів були витрачені минулого місяця на “латання дірок” в національному бюджеті. Також національні заощадження використовувалися для пом’якшення інфляції перед виборами. Чиновники закликають скоротити державні витрати, але Кремль не піде на такі дії перед виборами до Держдуми, які відбудуться 18 вересня.

Саме тому Кремль намагається домогтися хоч невеликого ослаблення санкцій проти російського фінансового сектора. Це дозволило б великим державним компаніям, таким як “Роснефть”, повернутися на міжнародні кредитні ринки та зменшити вартість заборгованості держави.

Як повідомлялося, днями Мінфін США розширив санкції на ще 37 фізичних осіб і компаній, причетних до російської агресії проти України та окупації Криму.
…

Правда України

Осінь традиційно принесла українському валютному ринку нервозність. Хоча гривня почала девальвувати ще в серпні. Протягом останнього місяця літа національна валюта на готівковому ринку просіла на 4%, на міжбанківському – на 6%. У Національному банку відразу ж запевнили, що легка девальвація пов’язана з впливом тимчасових чинників. Які ж перспективи гривні в найближчі місяці і в наступному році.

У перші дні вересня коливання курсу збереглися, але він за межі 27 гривень/долар не виходить. У Національному банку відразу ж запевнили, що легка девальвація пов’язана з впливом тимчасових чинників. Перш за все, йдеться про скорочення валютної виручки, що надходить в Україну, і збільшення попиту на валюту.

Певну роль (нехай і психологічну) зіграла і заява Міжнародного валютного фонду про те, що виділення чергового траншу фінансової допомоги Україні знову відкладається.

Банкіри та аналітики теж сходяться на думці, що сплески на валютному ринку мають скоріше технічний характер. “Досить звернути увагу на те, що міжбанківський ринок біжить попереду готівкового ринку. Хоча, як правило, офіційний курс нижчий за курс “чорного” готівкового ринку. Це свідчить про те, що населення і бізнес не очікують великої девальвації. І ми маємо справу з класикою ринкової динаміки, коли попит перевищує пропозицію, ймовірно, через слабку як для початку ділового сезону, пропозицію”, – пояснив фінансовий аналітик Віталій Шапран.

Але дефіцит валюти справді є. 1 вересня Міністерство фінансів здійснило виплату за реструктуризованими облігаціями зовнішньої держпозики. Сума виплати становила більше 505 млн доларів.

“Не виключено, що частина власників-нерезидентів могла скористатися моментом, щоб купити іноземну валюту і таким чином простимулювала зростання курсу”, – пояснює Вадим Березовик.

Ще один фактор попиту на валюту – це виплата дивідендів іноземним інвесторам, яка проходила в перших числах вересня. Про це, до речі, повідомили і в НБУ. До того ж, ще в кінці липня Нацбанк збільшив термін повернення валютної виручки з 90 до 120 днів.

“Експортери, користуючись цією нагодою, частково притримали долари. Але імпортери чекати не стали, що і могло сприяти пожвавленню інтересу до іноземної валюти на ринку”, – запевнив Вадим Березовик.

Економіст Олександр Жолудь вважає, що певний тиск на ринок чинить очікуване послаблення гривні до кінця року через сезонне збільшення імпорту і зниження експорту, що традиційно збільшує попит на валюту.

“А з огляду на те, що ймовірність отримання кредиту МВФ зменшилася, формується впевненість, що Національний банк не зможе покрити попит за рахунок інтервенцій і гривня ослабне. І ця впевненість пов’язується з поточною ціною на обмінному валютному ринку”, – уточнив Жолудь.

Втім, НБУ поки що підтримує гривню досить активно. 31 серпня, 1,2,5 і 6 вересня регулятор провів валютні аукціони, на яких продавав валюту зі своїх резервів. За цей час Нацбанк задовольнив заявки банків на суму майже в 190 млн доларів. Але навряд чи золотовалютні резерви (ЗВР) без зовнішньої підживлення зможуть стати постійним джерелом стабільного курсу. Як мінімум, з тієї причини, що їх обсяг з початку 2016 року балансує в вузьких межах, від 13 до 14 млрд доларів. Це лише трохи більше, ніж обсяг так званого “критичного” тримісячного імпорту, з яким прийнято співвідносити суму ЗВР.

“Тому багато залежить від МВФ і тих сигналів, які Фонд дає Україні. Якщо чисто психологічно ринок чекатиме траншу і Нацбанк зможе більш активно працювати зі своїми валютними резервами, це зіграє на користь гривні”, – підкреслив Владислав Кравець.

Також підтримку гривні надасть експорт зерна, обсяги якого з приходом осені зростуть. Наприклад, за прогнозами Українського клубу аграрного бізнесу, в 2016-2017 роках експортні поставки зернових складуть 34 млн тонн.

А Міністерство сільського господарства США (USDA) передбачає, що наша країна відправить за кордон більш ніж 36 млн тонн. Нацбанк, у свою чергу, розраховує на збільшення валютної виручки в зв’язку зі зростанням цін на сталь і залізну руду.

Щоправда, Віталій Шапран переконаний, що на даний момент покладати великі надії на металургів і їхній внесок в стабільність гривні не варто.

“Треба розуміти, що виручка відразу не приходить в Україну, і в вересні ми можемо відігравати на міжбанківському ринку валюту з контрактів лише першого кварталу 2016 року. Та й відновлення в гірничо-металургійному комплексі досить слабке. Низка компаній в першому півріччі банально простоювали через дефіцит сировини – брак брухту чорних металів”, – пояснює Шапран.

За словами експертів, тренд до ревальвації гривні перекрито. Водночас явних фундаментальних загроз для стабільності і девальвації теж немає.

“Я впевнений, що до кінця року гривня буде рухатися виключно у фарватері світових цін на сільськогосподарський експорт, експорт сталевого прокату і залізорудної сировини. Якщо ціни залишаться на нинішньому рівні, то, думаю, за 27 гривня не вийде. І основний пік девальвації вже явно пройдено. Зрештою, 1-3 гривні на одному доларі при курсі 26,5 гривень за долар – це зовсім не те, що 1-3 гривні при курсі вісім”, – вважає Віталій Шапран.

З боку уряду теж чується обережний оптимізм. У Мінфіні вже заявили, що в проект бюджету на 2017 рік буде закладено курс 24,5 гривень/долар, але реальний середньорічний курс не вийде за межі 27,2 гривень/долар.

Олександр Жолудь також погоджується з тим, що поточна курсова ситуація є своєрідною відправною точкою для прогнозу на 2017 рік. “До того ж, якщо дивитися на дефіцит бюджету і монетарну політику, то немає якогось постійного “навісу”, який би чинив серйозний тиск на гривню. І навіть якщо курс перевищить 27 гривень за долар, це абсолютно не означає, що ми отримаємо нову базу, навколо якої будуть відбуватися коливання”, – резюмував Олександр Жолудь.
…

Правда України

У понеділок у віці 78 років помер президент Узбекистану Іслам Карімов. Офіційного підтвердження цієї інформації наразі немає. Але все вказує на те, що повідомлення, отримане агентством новин “Фергана” від своїх джерел, достовірне.

Чутки про тяжку хворобу і навіть про смерть І. Карімова виникали вже не раз. Але критичність ситуації стала зрозуміла минулої неділі, коли уряд Узбекистану поінформував жителів, що Карімов перебуває в лікарні на стаціонарному лікуванні, яке потребуватиме “певного часу”.

З посиланням на свої джерела в Ташкенті агентство “Фергана” повідомило, що в 78-річного Іслама Карімова стався інсульт. Пізніше цю новину підтвердила в соціальній мережі молодша донька узбецького президента Лола.

Якщо новина про смерть І. Карімова підтвердиться, то, відповідно до Конституції, впродовж трьох місяців мають відбутися президентські вибори. Доти країну тимчасово очолюватиме спікер верхньої палати узбецького парламенту Нігматілла Юлдашев.

Однак наступника Карімова буде обрано не в результаті всенародного голосування. Вибори лише зафіксують результат таємних домовленостей лідерів провідних кланів і найближчого оточення покійного глави держави.

У такий період в авторитарній державі тимчасово послаблюється влада, і країна опиняється на порозі хаосу. Тому тривала пауза з офіційною заявою Ташкента про смерть І. Карімова може пояснюватися як шоком істеблішменту, так і прагненням різних кланів кулуарно вирішити питання наступника, щоб потім представити його суспільству як незаперечного лідера країни.

Створивши ефективну авторитарну систему, здатну контролювати конкуруючі регіональні клани та силові структури республіки, Іслам Карімов був гарантом стабільності в Узбекистані. Попри реальну загрозу з боку ісламських фундаменталістів, цей політик зумів зберегти цілісність країни, продовжуючи зміцнювати світську владу, і утримувати під контролем процеси, які відбуваються в узбецькому суспільстві.

Але ця аграрна країна, що володіє серйозними запасами газу, вражає жахливою бідністю. На сьогодні безробіття у 30-мільйонному Узбекистані перевищує 30%.

Економічні проблеми в країні сприяють радикалізації населення і ведуть до зростання протестних настроїв. Поки що невдоволення не сягнуло критичної маси. Але колись воно може прорватися, загрожуючи змести існуючий режим.

Поки що ж у Ташкенті та інших регіонах зберігається спокійна обстановка. Жодних панічних настроїв чи хвилювань не помічено. Проте це спокій оманливий: між основними претендентами на роль наступника розгорнулася боротьба за владу і власне життя: зі своїми політичними опонентами в Узбекистані розправляються без жалю. Тим запекліше точиться підкилимове протистояння.

Відсутність заздалегідь узгодженого і прийнятого більшістю правлячої еліти наступника створює в Узбекистані гостру внутрішньополітичну кризу, яка загрожує перерости у криваве протиборство претендентів.

Сусідство з нестабільним Афганістаном лише посилює загрозу хаосу. Тому перед найближчим оточенням Карімова стоїть складне завдання — організувати передачу влади наступнику, який не тільки не допустив би в Узбекистані кривавого конфлікту, а й не чинив би репресій проти “сім’ї” президента.

Вирішальними будуть найближчі дні. Основні претенденти відомі, і серед них немає опозиційних політиків. У числі основних кандидатур — прем’єр-міністр Шавкат Мірзіяєв та його перший заступник Рустам Азімов, керівник фінансово-економічного блоку уряду. Шавкат Мірзіяєв представляє самаркандський клан (звідки був вихідцем і сам Іслам Карімов) і доводиться, за інформацією деяких ЗМІ, далеким родичем одному з найбагатших російських мільярдерів Алішеру Усманову, власникові компанії USM Holdings. Рустам Азімов — із ташкентського-ферганського клану. Один із головних його обов’язків — залучення в Узбекистан іноземних інвестицій. Р.Азімов, на відміну від Ш.Мірзіяєва, за місцевими узбецькими мірками, вважається більш ліберальним політиком, і на Заході його оцінюють як прихильника ринкових реформ. У Росії ж говорять про прозахідну орієнтацію Азімова і проросійську — Мірзіяєва.

А от старшу доньку Карімова — Гульнару, яка на початку 2010-тих вважалася ймовірною наступницею влади свого батька, — можна викреслити зі списку претендентів: занадто слабкі в неї позиції серед узбецьких кланів.

З її ім’ям пов’язано й кілька гучних міжнародних скандалів. Наприклад, Гульнару Карімову безпосередньо пов’язують із затриманим російськими спецслужбами в Москві 2004 р. узбецьким літаком із 3,5 т золота.

Крім того, вона практично нев’їзна до Сполучених Штатів. У 2014 р. прокуратура Узбекистану почала розслідування справи про “злочинне угруповання” з участю старшої доньки президента, яка привласнила не менше 200 млн дол.

Очевидно, що такі дії силового відомства не могли відбутися без згоди І. Карімова, який контролював у країні всю вертикаль влади. За останніми даними, Гульнара Карімова перебувала під домашнім арештом. Ключову роль у боротьбі претендентів зіграє позиція глави Служби національної безпеки (СНБ) Рустама Іноятова — наймогутнішого після І. Карімова політика в Узбекистані. Його влада посилилася після андижанських подій у травні 2005 р., коли у відставку було відправлено главу МВС Закіра Алматова.

Домінування СНБ стало можливим, у тому числі, й тому, що Р.Іноятов не виявляв амбіцій обійняти посаду президента. Принаймні він не демонстрував відверто честолюбних планів.

Експерти вважають, що найбільше шансів зайняти президентський палац у 59-річного Ш.Мірзіяєва, який очолює уряд із 2003 р. Тим паче що його, за деякою інформацією, підтримує глава СНБ Р.Іноятов. Принаймні, як повідомило інформаційне агентство “Регнум” із посиланням на свої джерела, віце-прем’єра Рустама Азімова було взято під домашній арешт після смерті Іслама Карімова.

Не можна виключити й варіанту, що майбутнім президентом Узбекистану стане представник маловпливового клану як компромісна фігура для основних гравців.

Власне, саме за таким сценарієм розвивалися події в Туркменістані, коли після смерті Сапармурата Ніязова до влади прийшов Гурбангули Бердимухамедов. Його розглядали як тимчасову фігуру, здатну зберегти баланс сил.

Утім, приклад Туркменістану свідчить, що ті, хто сприяє приходу до влади наступника диктатора, стають його першими жертвами.

Зі зміцненням свої позицій при владі новий глава держави усуває тих, хто привів його у президентський палац. Така історія відносин Гурбангули Бердимухамедова з колись впливовим начальником служби безпеки президента Ніязова Акмурадом Реджеповим.

Цей урок напевно пам’ятає не тільки Рустам Іноятов, а й інші узбецькі вельможі, які намагатимуться ефективно використовувати час для зміцнення своїх позицій, максимально їх убезпечивши.
…

Правда України

У серпневій девальвації гривні було одночасно кілька чинників. Про це банкіри розповіли під час круглого столу “Перспективи курсу гривні восени”.

У другій декаді серпня зростання курсу долара було спровоковане купівлею іноземної валюти з боку іноземних інвесторів, вважає начальник відділу казначейських операцій Анна Танцюра.

“10 серпня було велике погашення індексних ОВДП – близько 6 млрд гривень, які були випущені 5 років тому. Вони були проіндексовані за поточним курсом, хоча випуск був в значно меншому обсязі. Саме це погашення, а також той факт, що 4,2 млрд гривень перебувало у нерезидентів – іноземних інвесторів, які, отримавши велику суму в гривні, мали можливість купити протягом 5 днів на міжбанку іноземну валюту. От якраз 11 серпня в нас відбулося зростання курсу на міжбанку, а готівковий ринок пішов за ним”, – сказала Анна Танцюра.

Другою причиною банкіри називають виплати вкладникам збанкрутілих банків “Хрещатик”, “Фінанси та Кредит”, “Михайлівський” і “Євробанк”.

“Фонд гарантування проводив виплати вкладникам збанкрутілих досить великих банків. Люди отримували компенсації в гривні і відразу ж міняли її на долари, – розповів голова правління Вектор Банку Вадим Березовик. – Крім того, відбулося загострення ситуації на сході України і в Криму. Це також підігріло інтерес населення до купівлі доларів”.

Решта населення України радше мовчки спостерігала за девальвацією, не беручи участі в курсоутворенні.

“Очевидно, що населення зараз не є основним гравцем на валютному ринку. Причина в тому, що запаси гривні у громадян не настільки великі, щоб масово скуповувати іноземну валюту”, – говорить голова правління банку Михайло Букрєєв.
…

Правда України

За оцінками Міжнародного фонду Блейзера, мінімальна потреба України у валюті на осінь, з урахуванням коштів на закупівлю природного газу та виплати за боргами, становить $3 млрд. Виконавчий директор фонду Олег Устенко спрогнозував, що без відновлення фінансування з боку Міжнародного валютного фонду та інших офіційних донорів девальвація гривні може перевищити 20%.

«При найгіршому розкладі ми запросто вийдемо за межу 30 гривень за долар. Тільки 20%-ва девальвація дасть мінімальний інфляційний стрибок плюс 5%. Тобто, за нашими прогнозами, ми закінчуємо цей рік з інфляцією в 15%. Додайте туди ще 5% – буде 20% інфляції», – сказав він.

Експерт сподівається, що українська влада, напевно, розуміє наслідки такого сценарію у вигляді зростання соціальної напруженості, тому ймовірність реалізації песимістичного прогнозу невелика і становить всього 10%.

Економіст Олексій Блінов прогнозує лише невеликі скачки курсу долара восени. «Коливання навряд чи вийдуть за межі 10%. Хочу нагадати, що відповідно до одного з консенсус-прогнозів по Україні, курс гривні на кінець року очікується в межах 26-27 UAH/USD», – сказав Блінов.

Він зазначив, що зниження курсу гривні буде обумовлено перш за все прогнозованим дефіцитом поточного рахунку платіжного балансу в 3 кварталі на рівні 1 млрд доларів. «У нас активізувалися закупівлі газу, які будуть близько 300 млн доларів на місяць. Багато хто розуміє, що також потрібно буде збільшувати закупівлю вугілля, бо запаси на електростанціях низькі. Крім того, є стандартні вимоги аграріїв із закупівлі нафтопродуктів для посівної. Це одна з ключових причин, чому у нас буде мінус у зовнішній торгівлі», – зазначив економіст.

Начальник відділу казначейських операцій банку Анна Танцюра нагадала, що на кінець вересня очікується ще одне велике погашення уряду за індексними ОВДП. Попереднє погашення в серпні спровокувало зниження курсу гривні на міжбанку.

Багато учасників ринку розраховують, що в найближчі місяці курс долара відкотиться назад, бо серйозних передумов для його значного зміцнення поки немає. «Імпортери активізують свою діяльність, пов’язану з придбанням енергоносіїв напередодні опалювального сезону. А та виручка, яка буде отримуватися експортерами від збору сільськогосподарської продукції, дасть можливість відкорелювати цей тренд. І безготівковий курс може повернутися в ті межі, які були пару тижнів назад», – зазначив голова правління Вектор Банку Вадим Березовик. «До кінця року всі будуть витрачати гроші на оплату податків, завершення проектів. А населення буде готуватися до Нового року і витрачати заощадження на придбання товарів. Тому до кінця року ситуація повинна вирівнятися», – додав Березовик.
…

Правда України

Авторська стаття Федерального міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера, опублікована в газеті «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» (26.08.2016 р.).

Безпека Європи під загрозою. Наскільки мало ми могли це уявити собі ще декілька років тому, настільки ж нагально стоїть це питання на нашому політичному порядку денному.

Ще до початку конфлікту в Україні знову відчувалася колишня міжблокова конфронтація, яку, як здавалося, було вже давно подолано. Вона проявлялася вже не як антагонізм між комунізмом і капіталізмом, а як суперечка щодо правильного суспільного устрою – про свободу, демократію, правову державу і права людини – чи як боротьба за геополітичні сфери впливу.

Порушивши анексією Криму міжнародне право, Росія поставила під сумнів основні принципи європейської архітектури миру. Структури конфлікту драматично змінилися: все більшого значення набувають гібридні форми конфронтації та недержавні дійові особи. Нові технології також містять нові загрози: кібернетичні наступальні можливості, бойові дрони, робототехніка, засоби електронної боротьби, лазерна зброя і зброя, що діє на далекій відстані. Нові сценарії бойових операцій: менші підрозділи, більша ударна сила, пришвидшене переміщення – не можуть бути зафіксовані існуючими режимами прозорості й контролю. Загрожує небезпечна спіраль збройного нарощування нового типу.

Конфліктні моделі інші, але пам′ять жива: прямо посеред найхолодніших днів холодної війни Віллі Брандт, незважаючи на великий спротив, розпочав перші кроки політики розрядки. Попри все, що розділяє, він шукав спільне – і знайшов його у «Східних договорах» та принципах Заключного Хельсінгського акту. Мир у Європі, спадщина політики розрядки – все це ми вважали протягом минулих двох десятиліть цілком природним. Тепер же все знову під загрозою. Між Росією та Заходом розверзлися глибокі рови, і я боюся, що нам не вдасться навіть за найбільших зусиль так швидко знову зрівняти їх. Відомо одне: без таких зусиль мир у Європі та за її межами буде крихким.

Рецепти минулого допомагають не завжди, але уроки політики розрядки залишаються правильними: треба намагатися перекинути мости навіть через найглибші рови. Ми не можемо на тривалий час організовувати безпеку Європи один проти одного. Безпека – це не гра з нульовою сумою. Ми також не повинні припиняти пошуків можливостей і сфер кооперативної безпеки. Тож нам потрібні конкретні ініціативи заради безпеки.

Ніхто не має робити собі ілюзій щодо труднощів і того, що є можливим сьогодні – саме сьогодні, коли світ сходить з рейок, серед усіх конфліктів, на сході України, в Сирії та в Лівії, в час, коли ми не застраховані від нової ескалації та подальших провалів.

І саме тому я виступаю за перезавантаження контролю за озброєннями як за виправданий засіб прозорості, уникнення ризиків і створення довіри.

У відносинах з Росією Захід, починаючи з Доповіді Армеля у 1967 році, покладається на подвійну стратегію стримування і послаблень. На саміті у Варшаві НАТО ще раз визнало цю подвійну стратегію. Ми прийняли рішення про необхідну військову перестраховку і водночас ми підтвердили свою політичну відповідальність щодо кооперативної безпеки в Європі.

Ось тільки: залякування – конкретне і зриме для всіх. Але й пропозиція співпраці має бути конкретною! В іншому разі втрачається рівновага, виникає хибне сприйняття і мало що можна протиставити новому витку ескалації.

Існуючі режими контролю за озброєнням та роззброєнням розпадаються протягом багатьох років. Договір про звичайні збройні сили, який допоміг після 1990 року знищити десятки тисяч танків і важкого озброєння в Європі, протягом кількох років не виконується Росією. Механізми верифікації Віденського документа не працюють, Росія відмовляється від необхідної модернізації.

Обмежується й дія Договору про відкрите небо. Після анексії Криму Будапештський меморандум як гарантія безпеки України став просто папірцем.

Довіра, яка з великими зусиллями будувалася десятиліттями, зникла.

Водночас ми чуємо від Росії вимоги нових дебатів щодо контролю за звичайними озброєннями у Європі. Саме час упіймати Росію на слові!

Перезавантаження контролю за звичайними озброєннями з моєї точки зору має охопити п’ять напрямків. Нам потрібні домовленості, які

1. визначають максимально допустимі межі в регіонах, мінімальну віддаленість та заходи для забезпечення прозорості (зокрема у чутливих з військової точки зору регіонах, наприклад, Прибалтиці),

2. враховують нові військові можливості і стратегії (сьогодні ми говоримо більше про невеликі мобільні підрозділи, а не про класичні потужні армії, тобто слід брати до уваги в тому числі й можливості транспортування),
3. включають в себе нові системи озброєнь (наприклад, дрони),

4. дають можливість справжньої верифікації: з можливістю швидкого застосування, гнучкістю та незалежністю у кризові періоди (наприклад, за допомогою ОБСЄ),

5. могли б застосовуватися і в регіонах зі спірним територіальним статусом.

Це – комплексні й складні питання. Ми хочемо структурованого діалогу з них з усіма партнерами, що несуть відповідальність за безпеку нашого континенту.

Важливим форумом для такого діалогу є ОБСЄ, головування в якому в цьому році має Німеччина.

Чи може бути успішним таке сміливе починання в часи ерозії світового порядку і з огляду на Росію? Визнаю: тут певності немає.

Але відмовитися від спроби було б мало відповідальним. Так, Росія порушила засадничі принципи миру. Так, ці принципи – територіальна цілісність, вільний вибір союзників, повага міжнародного права – для нас не можуть бути предметом торгів.

Але водночас нас має об’єднувати зацікавленість в уникненні кожного наступного витка пружини ескалації. Ми поділяємо точку зору на те, що наш світ став більш небезпечним: ісламський тероризм, запеклі конфлікти на Середньому Сході, державні устрої, що розпадаються, криза біженців створюють загрозу всім нам. Наша зовнішньополітична потужність – і на Заході, і в Росії – напружена до межі. Ніхто не виграє, всі програють, якщо ми виснажимо один одного новою гонкою озброєнь.

Перезавантаженням контролю за озброєннями ми могли б внести конкретну пропозицію із співпраці, причому всім, хто хоче нести відповідальність за безпеку Європи.

Настав час спробувати зробити неможливе …

Правда України

Останнім часом все частіше з’являється інформація про те, що на українських дорогах активізувалися самозванці, одягнені в форму, схожу на поліцейських, які самовільно зупиняють автомобілі, перевіряючи у їх водіїв документи, оформляють ДТП і навіть примудряються перекривати дороги.

Як виявити псевдополіціянта?

Один зі свіжих фактів діяння лжекопів просто вразив громадськість – один з самозванців примудрився працювати в парі з діючими співробітниками патрульної поліції Запорізької області! Він брав найактивнішу участь в перевірці номерів агрегатів і документів у зупиненого водія VW Passat.

Псевдополіціянт був одягнений в форму, яку носять українські копи, більш того – зверху на плечах його сорочки красувалися погони, правда без зірочок і нашивок, що визначають звання копа, а на голові була кепка з справжнім гербом «МВС». Схожості з діючими поліцейськими надавав жетон на грудях і нашивки з боків плечей, правда, якщо уважно на них придивитися, то там можна було прочитати, що вони належать добровільній дружині «Радар». При цьому завдяки такій вражаючій схожості рядовому водієві складно визначити, що перед ним самозванець.

Що здивувало в цій ситуації – діючі співробітники патрульної поліції не змогли виразно пояснити, що ж робить з ними переодягнений дружинник, а потім придумали відмовку – мовляв, це свідок, який допомагає їм у разі конфліктних і спірних ситуацій з водіями під час несення патрулювання. Правда, роз’яснити, чому ж він одягнений в форму дуже схожу на поліцейську так і не змогли. Не дав чіткої відповіді і сам «театрал».

погони поліції України

Автор відео, написав заяву в поліцію за даним фактом незаконного використання форменого одягу правоохоронців і вручив його чинним копам. До речі, під час написання заяви сплив ще один цікавий факт – коли лжекопа попросили пред’явити документи – він показав «корочку» дуже схожу на справжнє посвідчення співробітника поліції.

На завершення відзначимо – водії, будьте уважні на дорогах і якщо вас зупинили люди, схожі на поліцейських обов’язково уважно розгляньте їх форму і службове посвідчення, де чітко має бути вказано, що це патрульний поліцейський міністерства внутрішніх справ України.

…

Правда України

18 червня, генпрокурор Юрій Луценко заявив, що Владислава Каськіва, екс-керівника Державного агентства з питань залучення інвестиції часів Януковича, у четвер затримано у Панамі.

Каськів розшукується за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 Кримінального Кодексу України. Він звинувачується у заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненим шляхом попередньої змови групою осіб, та службовому підробленні, що спричинило тяжкі наслідки.

Пізніше, у той же день, прес-служба ГПУ повідомла, що Україна готує матеріали до компетентного органу Республіки Панама про видачу Владислава Каськіва для притягнення до кримінальної відповідальності за вказані злочини.

Свою громадську кар’єру він почав ще у 90-х, у студентські роки, будучи членом різних молодіжних організацій.

На початку 2000-х, паралельно з громадською діяльністю почав політичну кар’єру: у 2000-2001рр. працював позаштатним радником міністра економіки, у 2001-му став членом контактної групи Світового банку.

З 1999-го по 2004 працював координатором коаліції громадських організацій України “Свобода вибору”.

Також Каськів був координатором громадської компанії “ПОРА”, члени якої брали активну участь у Помаранчевій революції. Саме він заявляв про те, що ПОРА з 24 листопада 2004 року розпочинає безстроковий загальнонаціональний студентський страйк та вимагає оприлюднити чесні результати виборів президента України.

Після закінчення революції та обрання президентом Віктора Ющенка, Каськів стає його штатним радником. У тому ж таки 2005 році ПОРА перетворилась на політичну партію, а Каськів став головою її політради.

У 2007, на дострокових парламентських виборах, Каськів проходить у парламент від фракції блоку “Наша Україна – Народна самооборона”.

З січня 2009 року – член парламентського комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.

У 2009-2010рр. був радником прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з питань іноземних інвестицій.

Після обрання президентом Віктора Януковича, Каськів перейшов у його команду.

Каськів працював з Януковичем? Так!!!

“Великі національні проекти нам потрібно просувати, зробити їх пріоритетними. Саме вони стануть центром росту економіки. Це – головна ідея”, – заявив на початку серпня 2010 року новообраний президент Віктор Янукович, презентуючи Каськіва як голову робочої групи Комітету з економічних реформ і національних проектів.

Тоді Янукович визначив 5 першочергових національних проектів загальною вартістю майже у 40 мільярдів гривень.

З 23 грудня 2010 року Янукович призначив Каськіва керівником Держагентства з інвестицій та управління національними проектами України.

“Йому віддали будівництво швидкісної залізниці від Києва до аеропорту “Бориспіль” (ДП “Повідтряний експрес”), хоча цим проектом залюбки зайнявся би віце-прем’єр Борис Колесников. Каськіву також віддадуть Банк розвитку, для якого, можливо, буде “друкувати” мільярди Національний банк. Крім того, саме він курує будівництво терміналу, через який в Україну буде завозитися зріджений природний газ. Є підозра, що цією ділянкою роботи з радістю займався би “Нафтогаз України”, – ми писали у 2011 році.

Соратники Каськіва говорили, що місце у Януковича ему забеспечив глава адміністрації президента Сергій Льовочкін.

6 вересня 2011 року, Каськіва виключили з партії НУ-НС, разом з якою він прийшов у парламент, а у лютому 2012 року, Каськіва позбавили мандату через “сумісництво” – весь цей час він був одночасно і главою Держагентства і депутатом.

Писали, що Агентство Каськіва виділило майже 25 мільйонів гривень особистому перекладачу Віктора Януковича та однопартійцю самого Каськіва.

За результатами тендерів 13 жовтня Держагентство Каськіва уклало дві угоди на послуги з розміщення інформації про інвестиційні можливості України у вітчизняних та закордонних ЗМІ. Загальна вартість угод склала 24,79 млн. грн.

ТОВ “Космополіт менеджмент” отримало підряд на рекламу в закордонних ЗМІ вартістю 11,87 млн. грн.

Громадська організація “Розмай” отримала 12,92 млн. грн. за розміщення протягом місяця в найбільших обласних центрах України не менш 300 біл-бордів, відеороликів в ефірі загальнонаціональних телеканалів, рекламних матеріалів у всеукраїнських друкованих виданнях та Інтернеті.

В обох тендерах брали участь лише дві компанії, які розіграли між собою по перемозі в кожному конкурсі.

ТОВ “Космополіт менеджмент” засноване Андрієм Матюхановим, який у 2008 році балотувався до Київради за списком партії “Пора”, очолюваної Владиславом Каськівим.

Директор ГО “Розмай” – кінорежисер Вадим Кастеллі, якого називають особистим перекладачем Віктора Януковича.

Тендер для перекладача Януковича? І все?

Пізніше, у 2012, народний депутат Генадій Москаль розповсюдив інформацію, що Каськів через посередницькі структури витратив 2,8 млн. грн.

“Запровадження Держінвестпроектом практики залучення значної кількості посередницьких структур до розміщення реклами про інвестиційні можливості України у вітчизняних ЗМІ призвело до використання коштів всупереч законодавства на суму 2,8 мільйонів гривень”, – повідомили спершу у державній фінансовій інспекції.

Пізніше, Держфінінспекція заявила, що не підтверджує інформацію про використання Держінвестпроектом бюджетних коштів.

Але найбільше, Каськів запам’ятався через скандал з LNG-терміналом.

Одним з проектів, над якими працював Каськів з самого початку призначення, було будівництво терміналу з прийому скрапленого газу (LNG-термінал).

Планувалося, що LNG-термінал буде вартістю 856 млн євро та прогнозованою потужністю 10 млрд кубометрів газу в рік побудують в районі міста Південне на чорноморському узбережжі України, поруч з нафтовим терміналом “Укртранснафти” та морським торговельним портом “Південний”.

“Ми припускаємо, що Каськів та керівники нафтогазової галузі разом будують бізнес для майбутнього власника терміналу. Як відомо, міністра енергетики Юрія Бойка відносять до групи впливу вже згаданого Фірташа. Якщо ці припущення вірні, за рахунок держави створюється LNG-термінал, з якого за декілька років “хімічний король” України буде отримувати газ для своїх підприємств з виробництва добрив”, – ми писали у 2012 році.

В основному, проект планувалося реалізувати за кошти потенційного інвестора, який отримає 75% у капіталі терміналу, а держава отримає роль міноритарія, залишивши собі блокпакет у 25%.

Таким інвестором вирішила стати Іспанська компанія Gas Natural Fenosa.

У листопаді 2012 в присутності прем’єра Миколи Азарова та міністра ПЕК Юрія Бойка Каськів разом з придставником іспанської компанії, якого ідентифікували як Джорді Сарда Бонвеі, підписав угоду щодо управління консорціумом з будівництва LNG-терміналу на 1,1 мільярди доларів.

Скандал розгорнувся згодом, коли офіційні особи у Gas Natural Fenosa заявили, що не підписували жодних угод з Україною, не знають Сарда Бонвеі, і він не представляє їхню компанію або її дочірню структуру.

Виявилося, що Сарда Бонвеі – це колишній лижний інструктор, який фігурує у якості генерального директора української філії Grupo Hera. Профільна діяльність Grupo Hera – утилізація відходів.

Зокрема, Бонвеі здійснював відрядження по Україні, а у вересні взяв у щорічному економічному форумі в Ялті, де його бачили серед учасників обговорення питання постачання скрапленого природного газу.

І чим закінчився скандал? Майже нічим.

Каськів казав, що готовий написати заяву про відставку, але так цього і не зробив.

Кабінет Міністрів створив комісію з розслідування обставин підписання угоди про співпрацю в реалізації національного проекту “LNG-термінал”, але її робота була безрезультатною.

Для того, щоб переконати весь світ інвестувати в LNG-термінал, були найняті американські піар-експерти за 330 тисяч доларів, але згодом результати тендеру скасували.

З боку уряду звучали заяви про переговори то з корейськими, то китайськими, то з американськими інвесторами, але вони так і не були знайдені.

Було ще щось? О, так.

У 2012 році Держагентство з інвестицій та управління нацпроектами претендувало на право провести зимову Олімпіаду- 2022. Як виявилось, основним власником ТОВ “Боржава резорт”, на землях якої планувалося проведення Олімпіади-2022, є двоюрідний брат Владислава Каськіва – Олександр Матковський.

Крім того, на розробку техніко-економічного обґрунтування для створення інфраструктури в Карпатах для проведення Олімпійських ігор, було підписано угод на 821 тисяч євро.

Ще були технопарки.

Держагентство з інвестицій планувало створити десять технопарків, для того, щоб європейські фірми перенесуть своє виробництво до України.

Інвестором будівництва першого, повинна була стати компанія “Overseas Merchandising Corporation Ltd.” (Лондон) і її президент Хемант Кумар Патак.

Потім з’ясувалося, що британський бізнесмен, який розпочав проект створення технопарків, виявився індусом-киянином, шоу-менеджером і працівником структур Юрія Іванющенка.

Також, Каськів витрачав дуже багато грошей на рекламу.

Що відбувалося з Каськівим після Революції Гідності?

15 березня, Кабінет міністрів задовольнив заяву Владислава Каськіва про звільнення за власним бажанням з посади голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами.

Після цього про Каськіва нічого не було чути до 2015 року.

Спочатку, журналісти написали, що Керівництво Держінвестпроекту за останній рік змогло витратити сотні мільйонів коштів державного бюджету, описавши махінації з ДП “Повідтряний експрес”.

“Операція відбувалася в кілька заходів і закінчилася зовсім недавно – у грудні 2014 року. Якраз до річниці Майдану”, – йдеться в матеріалі.

Зокрема підрозділ Держінвестпроекту ДП “Повітряний експрес” у грудні 2014 року поклав на депозит в 25 млн гривень у “Профін банк”.

“Пікантності такому вибору додає те, що тоді ж, у грудні, коли держава давала гроші, Нацбанк перевірив Профін банк і, делікатно не використовуючи слова “конверт”, описав його діяльність як здійснення масштабних операцій з готівковими коштами в гривні, надання кредитів новоствореним підприємствам з подальшим перерахуванням іншим контрагентам. Ну й закономірний фінал – у січні банк луснув уже офіційно. Разом з депозитами”, – наголошується в матеріалі.

Крім того, “Повітряний експрес” також поклав на депозит в ТОВ “Сапфір фінанс” 86 млн гривень. З боку “Повітряного експреса” договір підписав тимчасовий виконувач обов’язків директора Геннадій Дяченко.

Пізніше Міністр МВД Арсен Аваков заявив, що у справі про махінації компанії Ostchem олігарха Дмитра Фірташа фігурують депутат Опозиційного блоку, екс-глава АП Віктора Януковича Сергій Льовочкін, а також Каськів.

У МВС також повідомили, що Каськів вивів з України 255 млн грн.

І вже 25 березня 2016 року, стало відомо, що Владислав Каськів оголошений в розшук. Сам Каськів назвав оголошення його в розшук “політичною інтригою”.
…

Правда України

Російська Федеральна служба з нагляду в галузі зв’язку, інформаційних технологій і масових комунікацій (Роскомнадзор) надіслала попередження Електронному архіву українського визвольного руху з вимогою видалити документ Організації українських націоналістів з 1945 року.

До того моменту на території Росії заблокованим є весь сайт Електронного архіву з понад 20 тисячами копій документів з архівів КГБ, а також структур визвольного руху – ОУН та УПА, української діаспори та ін.

Як відомо Україна повністю відкрила доступ до архівів радянського періоду, в тому числі і для іноземців. Електронний архів визвольного руху зокрема є сервісом доступу до матеріалів архіву СБУ, який зберігає чекістські документи.

Занепокоєння російського органу цензури викликав опублікований скан брошури “Деклярація проводу Організації українських націоналістів після закінчення Другої світової війни в Європі”, написаної в травні 1945 року.

У ній керівництво ОУН виклало своє бачення підсумків війни, викривало тоталітарний характер Радянського Союзу в порівнянні його з Третім Райхом, аналізувало перспективи загострення суперечностей між Західними Союзниками та СРСР та перспективи їхнього воєнного зіткнення, обґрунтовувало ідею спільного антирадянського фронту поневолених народів і представило план дальшої боротьби з більшовицьким режимом.

На думку Генеральної прокуратури Російської Федерації, “Декларація” “містить заклики до масових заворушень, здійснення екстремістської діяльності, участі в масових (публічних) заходах, які проводяться з порушенням установленого порядку”.

Справді, оунівський документ закликав до масової збройної революційної боротьби проти сталінського режиму:

“в) нам треба берегти і розбудувати максимум, революційних сил до часу вирішального чергового моменту; … д) нам треба бути там, де наростають вогнища революцінної боротби, й їх поширювати;…е) нам треба вирощувати нові революційні кадри, нових людей, що дивилися б з вірою в майбутнє…ж) нам треба вмілої конспірації, прецизности в підпільній роботі, підпільно-революційного мистецтва, бо тоді напевно успішно пройдемо важкий період боротьби…”.

Однак жодних суперечностей із законодавством сучасної Російської Федерації “Декларація” містити не може, оскільки є історичним документом з 1945 року, виданим організацією, яка не діє на території цієї держави в наш час. Більше того, ні сама Російська Федерація, ні її найвище державне керівництво, ні інші державні органи в документі ніяк не згадуються.

Націоналісти закликали на боротьбу лише проти комуністичного режиму і пов’язаного з ним російського імперіалізму, трактуючи й сам російський народ як поневолений більшовиками:

“До поневолених народів СССР ми зачисляємо й російський народ. Імперіалістичні елементи російського народу, що пішли на службу Сталіна і його партійної кліки, стали на ділі ворогами свого народу, тому що підтримують режим, що спричинив і спричинюють багато горя самому російському народові, подібно тому, як імперіалістичні гітлерівські елементи німецького народу довели свій народ до трагічного занепаду”.

Попри це, Роскомнадзор заблокував відображення вмісту електронного документа на території РФ. Причому посилається відомство на вимогу російської Генпрокуратури № 27-31-2015/Ид831-15 від 12.03.2015 р., тобто річної давнини.

Команда Електронного архіву українського визвольного руху вважає таку реакцію російських контрольних органів ознакою того, що сучасна російська влада ототожнює себе з комуністичним тоталітарним режимом Йосипа Сталіна і саме тому забороняє поширення історичних документів антирадянського змісту.

“Виглядає так, що Росія настільки боїться доступу до архівів КГБ що не тільки засекретили свої до 2044 року і прямо підпорядкувала архіви Путіну, але й закриває доступ для своїх громадян до копій документів розміщених в мережі. Але це сізіфова праця – в 21 столітті правду яка вже вийшла на поверхню не сховаєш приписами цензури”, – говорить Ярина Ясиневич, керівниця програм Центру досліджень визвольного руху.

Електронний архів визвольного руху є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеє “Тюрма на Лонцького” за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23589 документів. Місія проекту – робити минуле доступним.
…

Правда України

Різке збільшення присутності Криму в інформаційному просторі – не випадковість.

Те, що відбувається зараз навколо півострова, є частиною технології, мета якої – інформаційно закріпити за Росією територію, окуповану раніше у військовий спосіб. І водночас – забезпечити електоральний результат.

Як відомо, 18 вересня відбудуться чергові вибори в російський парламент – Державну думу. При цьому вперше “вибори” пройдуть також у Криму: півострів у Москві представлятимуть чотири депутати.

Та ситуація в анексованій одиниці для російської влади непроста: обіцяного раю для Криму не вийшло, “Єдина Росія” стрімко втратила авторитет (особливо в Севастополі, де довго керував звільнений нещодавно Сергій Меняйло).

Ну і взагалі, “грошей немає, але ви тут тримайтеся”.

Тому Москва обрала для Криму давно випробувану мобілізаційну технологію “обложеної фортеці”.

Це коли навколо самі вороги (їх багато – НАТО, бандерівці, правосеки, українські ДРГ) і “тільки Росія може вас врятувати”.

Так на тлі постійної присутності внутрішньої “загрози” у вигляді кримських татар додатково з’явилися “бази ІДІЛ у Херсонській області”. А п’яні розбірки між бійцями ФСБ і міноборони РФ, а також розстріл російськими військовими кримчан перетворилися у “напад українських ДРГ”.

Не дивно, що після цього інциденту окупаційна влада Криму не допустили спостерігачів ОБСЄ на півострів, а “суд” над “диверсантами” вирішили провести в Криму – щоб уникнути витоку інформації і непотрібних питань, довівши інформаційну спецоперацію до завершення.

При цьому навіть у такому закритому суспільстві журналісти телеканалу “Дождь” знайшли підтвердження інформації про свавілля російських військових – що лише підтверджує грубість створеної провокації з “українською ДРГ”.

Поїздка Путіна до Криму 19 серпня також стала продовженням передвиборчого сценарію, спрямованого на мобілізацію кримчан перед виборами. Саме тому президент РФ на оперативній нараді з членами Ради безпеки в аеропорту Бельбек пообіцяв Криму “додаткові заходи безпеки”.

“Ми з вами зібралися сьогодні в Криму не випадково. Тема нашої сьогоднішньої зустрічі – обговорення і ухвалення додаткових заходів для безпеки Кримського півострова, кримчан, людей, які приїжджають сюди на відпочинок”, – пояснив сам Путін.

Таким чином, Росія перед виборами в Держдуму продовжує лякати кримчан “небезпечною Україною”.

А чому ні? Спрацювало один раз, перед “референдумом” 16 березня 2014 року – має спрацювати і зараз.

Наступний етап сценарію буде реалізований вже після виборів.

Тут головна роль відводиться міжнародним спостерігачам, які повинні схвалити “свято волевиявлення” на виборах у Криму.

Зрозуміло, що жодна пристойна організація на визнання кримських виборів не піде.

Україна вже звернулася до ОБСЄ і персонально до Німеччини як країни-голови, а також інших спеціалізованих міжнародних організацій з проханням утриматися від будь-яких кроків, які можуть бути розцінені як визнання будь-якого іншого статусу Криму, окрім як невід’ємної частини України. Зокрема, від будь-якого полегшення присутності міжнародних спостерігачів на виборах.

У тому числі йдеться про неприпустимість присутності членів ОБСЄ і Парламентської асамблеї ОБСЄ в тимчасово окупованому Криму.

Крім того, Київ попередив, що всі міжнародні спостерігачі, які поїдуть до Криму, нестимуть відповідальність за порушення українського законодавства, а будь-які незаконні візити на півострів будуть розслідуватися українськими правоохоронними органами.

Кримінальні справи порушать і щодо депутатів, які будуть обрані в Держдуму, і навіть щодо кандидатів у депутати – за незаконну агітацію.

Тут варто зазначити, що далекоглядно вчинила партія ПАРНАС, яка спочатку запитала дозволу на агітацію у Києва, а отримавши (цілком очікувано) відмову, не стала порушувати закон і від виборчої кампанії в Криму відмовилася.

Москва традиційно зробить ставку на маргінальних закордонних політиків, яких звезе до Криму з усього світу.

Також надії покладають на спостережну місію СНД. Щоправда, остаточної впевненості в лояльності союзників по СНД немає – адже навіть найвідданіші партнери Кремля досі так і не визнали Крим частиною Росії. Мабуть тому підготовка до формування спостережної місії СНД донедавна відбувалася в режимі секретності.

Після виходу цього матеріалу Київ направив до Виконкому СНД у Мінську офіційну ноту, в якій виступив проти місії спостерігачів на виборах Держдуми на території анексованого Криму. “Будь-яка участь у так званому спостереженні за виборчим фарсом буде розглядатися як недружній крок, а відвідування АР Крим і міста Севастополя в порушення встановленого законодавством України… понесе за собою відповідальність”, – говорилося в посланні МЗС України країнам СНД.

Отже, результати псевдовиборів у Криму не будуть визнані ані Україною, ані міжнародним співтовариством. А наявність у Держдумі кримських “депутатів” поставить під сумнів легітимність і всієї нижньої палати парламенту РФ, а не лише його кримської частини.

Тож Заходу слід зробити вибір – чи проковтне він продовження знущання Росії над міжнародним правом.

Європі, США і всьому цивілізованому світу вже зараз треба готуватися відповісти на чотири (точно за кількістю “депутатів” від Криму) головні питання, які виникають у зв’язку з виборами в Держдуму:

1. Чи будуть визнані ці чотири депутати, які представлятимуть у Держдумі окупований Крим?

2. Чи запобігатимуть західні країни їх включенню в російські парламентські делегації в ПАРЄ, ОБСЄ, ОЧЕС?

3. Чи будуть внесені обрані в Криму депутати до списку осіб, яким заборонений в’їзд в ЄС?

4. Чи розуміють на Заході, що визнання такого складу Держдуми означатиме легітимізацію окупації та анексії Криму?

Публічна відповідь на ці питання (а головне – відповідні дії) Заходу стануть тестом на демократичність і дотримання ним же встановлених міжнародних норм.
…

Правда України

З 1 травня набирає чинності новий закон про держслужбу. Він вже змусив похвилюватися багатьох чиновників, які буквально пороги оббивали, щоб до його вступу в силу встигнути влаштуватися на державну службу.

Оскільки нові правила передбачають, що чиновників усіх рівнів на роботу братимуть за конкурсом. Тепер їх розділять на три групи: А, Б, В, і дев’ять рангів (по три в кожній групі). В групу А увійдуть чиновники вищої ланки (заступники міністрів, керівники Апарату президента, члени ЦВК, уповноважені президента), Б — керівники підрозділів Кабміну, АП, апарату Ради, заступники губернаторів, голови районів. Група В — всі інші.

Вже не будуть держслужбовцями працівники патронатної служби: прес-секретарі, фотографи, радники. Більше того, щоб стати чиновником, потрібно буде обов’язково відмовитися від політичної діяльності і вийти з партії.

«Тотального звільнення і нового набору на службу не планується. Конкурс передбачений тільки для відкритих вакансій. Але в подальшому проходити його будуть абсолютно всі, включаючи держсекретарів і губернаторів. Система така ж, як була під час виборів директора НАБУ», — говорить Сергій Сорока.

Змінюється і порядок нарахування зарплат: поступово зменшується частка премій і надбавок, а частка окладів зростає. Через два роки оклад повинен займати до 70% нарахованого, а не 30%, як зараз. Наприклад, міністри будуть отримувати 12 061 грн, їхні заступники — 11 200 грн, глава області 10 333 грн, його заступник — 9477 грн, глава району — 8615 грн, його заступник — 7754 грн.

Також з 1 травня держслужбовці зможуть претендувати на додаткову відпустку, пропрацювавши на службі п’ять років, а не 10, як зараз. Їм дадуть один день за кожний наступний рік, але не більше 15 днів. Ця відпустка нічим не відрізняється від стандартної 30-денної щорічної відпустки, її можна брати цілком або частинами. Таким чином, в сумі чиновники з пристойним стажем роботи зможуть відпочивати 45 днів у році.

При цьому якщо їх несподівано відкличуть на роботу, то держава компенсує витрати на придбані заздалегідь квитки, оплачений готель або викуплену, але невикористану путівку.

Правда України