Надзвичайно прикро, що, перебуваючи у безпечних демократичних країнах, частина вихідців із #росії дозволяє собі агресивну та неприпустиму поведінку, спрямовану проти #українців – часто жінок та дітей, які шукають захисту від війни. Це спостереження, підтверджується численними повідомленнями у ЗМІ та соціальних мережах, що свідчить про системну проблему, підживлену як внутрішньою пропагандою кремля, так і безкарністю.

​Цей феномен варто розглядати не лише як поодинокі інциденти, але і як прояв #гібридної агресії на особистісному рівні, спрямованої на створення атмосфери страху, розколу та деморалізації серед #української #діаспори та #біженців.

​Аналіз агресивної поведінки пропутінців за кордоном:
​1.Джерела та мотиви агресії
​Наслідок пропаганди: Багато “ватників” десятиліттями перебувають під впливом агресивної російської пропаганди, яка демонізує Україну, українців та Захід. Це створює в їхній свідомості картину “справедливої війни” і дозволяє виправдовувати ненависть та агресію.

​Психологія компенсації: Перебування за кордоном, де російська агресія засуджується, може викликати у них почуття ізоляції та бажання “довести” свою правоту і лояльність режиму, особливо якщо їхня соціальна інтеграція в західному суспільстві є низькою.

​Алкогольне сп’яніння: Нетверезий стан часто слугує каталізатором для вивільнення прихованої агресії та пропагандистських наративів. Алкоголь знімає соціальні гальма.

​Слабка мішень: Агресія часто спрямована на вразливі групи (жінок, дітей, біженців), що є ознакою боягузтва і бажання ствердитися за рахунок слабших.

​2.Типові приклади інцидентів
​Публічні провокації: Випадки, коли особи, керуючи автомобілями з російськими прапорами або символом “Z”, навмисно проїжджають повз мітинги на підтримку України, вигукуючи образи або пропагандистські гасла.

​Словесні напади: Інциденти в громадських місцях (транспорт, магазини, парки), де українців ображають, звинувачують у “нацизмі”, “русофобії” або бажають їм смерті та поразки.

​Залякування та погрози: Відомі випадки погроз фізичною розправою або повідомленнями про бажання “повторити Бучу” або “дійти до Києва, спрямовані проти українців.

​Конфлікти у навчальних закладах: Батьки-українці повідомляють про випадки, коли діти російського походження висловлюють пропутінські погляди або агресію проти українських дітей у школах.

​Висновки та ефективні методи протидії
​Ефективна боротьба з цим явищем вимагає скоординованих дій на кількох рівнях – від особистої безпеки до взаємодії з місцевою владою.

​1.Рівень особистої безпеки та реакції:
Не піддаватися на провокації Ігноруйте агресивні вербальні напади, особливо від нетверезих осіб. Зберігайте дистанцію. Ваша безпека – пріоритет.
Фіксація доказів Завжди фіксуйте інцидент на відео (по можливості). Запишіть час, місце, номерні знаки, особливості зовнішності агресора.

Залучення свідків Зверніть увагу оточуючих: “Ця особа погрожує мені та підтримує війну”. Просіть людей бути свідками.
Евакуація При перших ознаках фізичної небезпеки або значної ескалації негайно відходьте у безпечне місце (до магазину, поліцейської дільниці).

2.Рівень взаємодії з правоохоронними органами
​Головна мета – перевести інцидент з площини “побутового конфлікту” в площину порушення закону та політично мотивованої агресії.
​Виклик поліції: Не вагайтеся викликати поліцію, особливо якщо є погрози, фізичний контакт або агресія.
​Правильне формулювання скарги:
​Скаржтеся не лише на образу, а й на погрози насильством (Assault/Battery), мову ворожнечі (Hate Speech/Hate Crime), або порушення громадського порядку (Disturbing the Peace).

​Використання місцевого законодавства: У деяких країнах (наприклад, Німеччина, Польща) публічна демонстрація символіки, що підтримує агресію (як-от “Z”), або схвалення воєнних злочинів може бути підставою для кримінального переслідування. Наполягайте на перевірці цього факту.

​3.Рівень громади та інформації
​Публічність: Публікуйте зафіксовані інциденти в українських діаспорних групах та місцевих ЗМІ (якщо це безпечно), щоб поінформувати громаду та місцеву владу.
​Створення “гарячих ліній”: Діаспорні організації можуть створити механізм збору таких свідчень для узагальнення та подальшого подання до міграційних служб або місцевих органів безпеки.
​Просвіта: Інформуйте місцеву поліцію та соціальні служби про контекст: що таке “Z”, чому вираження підтримки Путіну є формою агресії проти біженців, і як це пов’язано з пропагандою.

​Мовчання та ігнорування провокують подальшу агресію. Ефективна протидія полягає у неухильному дотриманні закону і перетворенні особистого інциденту на офіційний прецедент з максимальною фіксацією та подальшим юридичним супроводом. Необхідно, щоб “ватники” усвідомили, що в демократичних країнах підтримка кривавої війни та агресивна поведінка не залишаться безкарними.

Ставте like і підписуйтесь:

@voinydobra на youtube

@voinydobra в instagram

@voinydobra на facebook

@voinydobra в t

Воїни Добра
Мережа Купуй!

“Інфоциганство”: Критика епідемії порожніх обіцянок та шахрайства на довірі.

​Вступ: Цифрова чума сьогодення
​Сучасний інформаційний простір перенасичений пропозиціями швидкого успіху, легких грошей, ідеального тіла чи миттєвого просвітлення. Соціальні мережі та YouTube перетворилися на ринок, де кожен охочий, незалежно від реальних знань чи досвіду, може оголосити себе “експертом”, “ментором” чи “гуру”. Це явище отримало в народі влучну назву – “#інфоциганство”.

​Хто ж вони, ці “#інфоцигани”? Це продавці ілюзій. Люди, які будують свій бізнес на продажі загальнодоступної, поверхневої або відверто неправдивої інформації, запакованої у яскраву, емоційно заряджену обгортку. Їхній головний товар – це не знання, а надія і мрія, помножені на дефіцит критичного мислення у цільової аудиторії.

​Анатомія “Інфоцигана”: Від дилетанта до “мільйонера за тиждень”
​Ключова проблема “інфоциганства” полягає у повній невідповідності між декларованою експертністю та реальним професійним рівнем.
​Показна розкіш як маркетинг: Їхня “компетентність” демонструється зовнішніми атрибутами: орендовані дорогі авто, фотографії з відпочинку в Дубаї, купи готівки та обов’язкові “історії успіху” на мільйонні чеки. Ця нарцисична демонстрація багатства є ключовим інструментом, що апелює до заздрості та бажання “легкої наживи”. Як влучно зазначають критики: бізнесмени займаються своїм бізнесом, а курси продають ті, хто має лише талант “їздити по вухах”.

​Універсальна “експертність” без підтверджень: Справжній фахівець витрачає роки на опанування вузької сфери. “Інфоциган” же готовий “вчити” відразу всьому. Цей дилетантизм — перша і найяскравіша ознака шахрайства. Їхні курси рідко мають наукову чи практичну основу, натомість вони пропонують “авторські методики”, перевірити ефективність яких неможливо.

​Вода та загальні фрази: Зміст курсів часто є компіляцією знань, які можна знайти у відкритому доступі. Відсутність конкретики, практичних інструментів та відповідальності за результат – це фундамент їхньої “освітньої” програми.

​Кейси #шахрайства: Коли ілюзія руйнується
​Справжня сутність “інфоциганства” стає очевидною, коли їхні підопічні, використавши всі “секрети”, не отримують обіцяного результату, а правоохоронні органи та журналісти починають розслідування.

​Приклад 1: Продаж неіснуючого успіху. Чимало “фінансових коучів” пропонують курси зі швидкого заробітку на трейдингу, криптобіржі чи запуску бізнесу. Коли учні зазнають збитків, вони виявляють, що “гуру” сам ніколи не працював у цій сфері. Його реальний бізнес — це продаж цих самих курсів. В Україні та світі є десятки випадків викриття “інвесторів”, які насправді не мали жодного досвіду управління капіталом, крім продажу свого “унікального навчання”. Їхня схема — піраміда, де прибуток генерується лише за рахунок залучення нових покупців курсів, а не від успішної комерційної діяльності.

​Приклад 2: Шахрайство під виглядом езотерики та “особистого зростання”. Цей сегмент найменш регульований. Численні “енергопрактики”, “коучі долі” та “майстри бажань” за великі суми продають послуги, що не мають жодної доказової бази. Наприклад, курси “енергетичного очищення” або “притягнення грошей”, які по суті є лише сеансами групової психотерапії з елементами маніпуляції. Учасники, перебуваючи в атмосфері ейфорії та спільноти, відчувають тимчасове полегшення, але їхні фінансові чи особисті проблеми залишаються невирішеними, а кишені — спустошеними.

​Психологічна пастка: Чому люди платять і мовчать?
​Найсумніше в цій ситуації – це готовність тисяч людей платити за порожні обіцянки.
​Синдром “#Чарівної пігулки”: Люди шукають найкоротший шлях до вирішення проблем. “Інфоциган” продає саме це: ілюзію, що не потрібно важко працювати чи довго вчитися, а потрібно просто “знати секрет”.

​Сектантський #маркетинг: Багато “інфоциганських” спільнот створюють закриту атмосферу “обраних”, де будь-яка критика швидко блокується. Коли людина вже витратила значні кошти, їй психологічно важко визнати, що її ошукали. Легше звинуватити себе (“я недостатньо старався”), ніж визнати “гуру” шахраєм — це механізм, який чудово використовують для підтримання міфу про успіх.

​Висновок: Як захистити себе?
​Боротьба з “інфоциганством” має відбуватися на законодавчому рівні (посилення відповідальності за шахрайство) та індивідуальному.
​Для захисту необхідна лише одна річ – критичне мислення.

​Справжній #успіх — це результат наполегливої праці, знань, ризику та постійного навчання, а не купівлі “чарівної пігулки” від чергового продавця ілюзій. #Довіра – це не інвестиція, а вразливість, яку шахраї вміло експлуатують.

Ставте like і підписуйтесь:

@voinydobra на youtube

@voinydobra в instagram

@voinydobra на facebook

@voinydobra в t

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Злочин на болю: Як цинічна жадібність аптек калічить наших захисників.

​Це не просто порушення правил, це злочин проти людяності, що відбувається на тлі війни та гострої потреби. Це цинічний бізнес на чужому горі, де гідність і життя захисників України розмінюються на надприбутки від нелегального збуту.
​Чому відмовляють тим, хто має право?

​Тяжко поранені ветерани, онкохворі та інші пацієнти, які страждають від нестерпного болю, мають на руках офіційний рецепт на життєво необхідні сильнодіючі знеболюючі. Це документ, що гарантує їм право на полегшення.

​Однак, коли пацієнт із тремтячим голосом подає цей рецепт, він часто чує байдуже: “Немає в наявності” або “Закінчилося”.

​Реальність же інша: ці препарати – зокрема опіоїдні анальгетики, які підлягають суворому обліку, – є. Але вони притримані для чорного ринку.

​Бізнес на залежності: Біль ветерана vs Гаманець наркомана.

​Схема роботи цинічна до огиди:
​”Відмова” законному пацієнту: Аптека відмовляє особі з рецептом, щоб зберегти дефіцитний товар.
​Продаж без рецепта: Той самий препарат нелегально продається особам із залежністю – без жодного рецепта, часто в обхід касового апарату.

​Надприбуток: Ціна для наркоспоживачів є значно вищою за встановлену державою чи ринком, оскільки вони готові платити будь-яку суму за “дозу”.

​Таким чином, деякі недобросовісні фармацевтичні установи перетворюються на дилерські точки, а біль ветерана стає їхньою валютою.

​Наслідки: Зрада на рівному місці
​Страждання та зневіра: Для тяжко хворої людини, зокрема ветерана після важкого поранення, відмова у знеболюванні – це фізична мука і психологічний удар. Це відчуття зради державою, яку вони захищали.

​Загроза самолікування: У відчаї пацієнти змушені шукати інші, часто менш ефективні або небезпечні способи знеболення, або, що найгірше, потрапляють у залежність від тіньового ринку.

​Сприяння наркоманії: Аптека, що продає препарати без рецепта, прямо підтримує та розширює наркозалежність у суспільстві.

​Зброя проти безсовісності: Що робити?
​Ця ситуація потребує негайного розголосу та жорсткої реакції контролюючих органів:
​Фіксація порушення: Пацієнти та їхні родичі мають фіксувати факт відмови (записувати розмову, просити письмову відмову, фотографувати порожні полиці, якщо ліки є на сайті).

​Звернення до контролюючих органів: Необхідно терміново повідомляти про такі випадки до:
​Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужба).
​Національної служби здоров’я України (НСЗУ) – якщо ліки за програмою реімбурсації.
​Міністерства у справах ветеранів (якщо це стосується захисника/захисниці).
​Поліції (якщо є підозра на нелегальний обіг).

​Жорсткі санкції: Ліцензії аптек, спійманих на цій схемі, мають бути негайно анульовані, а до їхніх власників та працівників застосовані кримінальні покарання.
​Не можна допустити, щоб на крові наших героїв і нестерпному болю тяжко хворих будувався цинічний кримінальний бізнес! Це питання не лише закону, це питання нашої національної гідності та солідарності.

Ставте like і підписуйтесь:

@voinydobra на youtube

@voinydobra на instagram

@voinydobra на facebook

@voinydobra на t

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Соціальна нерівність та ціна життя в Україні у 2025 році.
​
​Фінансовий ландшафт України у 2025 році характеризується значним #дисбалансом доходів між основними категоріями громадян. На тлі офіційного підвищення #соціальних стандартів, реальна вартість життя залишається недосяжною для мільйонів українців. Цей аналіз розкриває разючий #контраст між доходами високопосадовців, суддів та правоохоронців, з одного боку, і працівниками критично важливих соціальних сфер, а також найбільш незахищеними верствами населення — з іншого.

​1.Доходи ключових соціальних та владних категорій
​Наведені нижче цифри є середньомісячними орієнтовними показниками на 2025 рік, що відображають оклади та основні надбавки.

#Судді (Місцевий суд) 100 000 – 120 000 грн Додаткові доплати за стаж та кваліфікацію.
Народні #Депутати (Посадовий оклад) ≈ 40 000 – 45 000 грн Додатково – кошти на забезпечення діяльності (помічники, житло) у розмірі 2,28 млн грн на рік.
Керівники (#Держслужбовці) 30 000 – 50 000 грн Залежно від органу. Керівники військових адміністрацій можуть мати премії до 113 000 грн.
#Поліцейські (Мінімальний оклад) Не менше 30 280 грн Мінімум прив’язаний до 10 ПМ працездатних осіб. Плюс надбавки за вислугу та звання.
#Лікарі (Середній/Вища категорія) 22 000 – 30 000 грн Залежно від спеціалізації та кількості укладених декларацій (в межах Програми медичних гарантій).
#Вчителі (Середній/Вища категорія) 15 000 – 20 000 грн З урахуванням надбавок за перевірку зошитів та класне керівництво.
Особи з інвалідністю (#Непрацездатні) 2361грн (мінімальна)

2.Вартість життя: Соціальні стандарти vs. Економічна реальність
​Центральною проблемою є глибокий #розрив між офіційними державними стандартами та фактичними економічними потребами громадян.

Стандарт Сума на 2025 рік
Прожитковий мінімум (ПМ) для працездатних: 3 028 грн;
Реальна мінімальна потреба: 8 000 – 12 000 грн

Мінімальна пенсія / Допомога інвалідам: 2 361 грн;
Реальна мінімальна потреба: 6 000 – 8 000 грн (без оренди житла).

Мінімальна заробітна плата: 8 000 грн.

Ключовий показник
​Офіційний прожитковий #мінімум для працездатної особи (3 028 грн) покриває лише близько 25-35% від реальної суми, необхідної для мінімально гідного існування (включаючи базові комунальні послуги, їжу та мінімальний транспорт)!!!

Для осіб, які не можуть працювати (інваліди), ця частка ще нижча!!!

​3.Наслідки соціально-фінансового дисбалансу
​Значна нерівність у #доходах має низку деструктивних наслідків, які загрожують стійкості українського суспільства.

​Деградація соціальної сфери (#освіта та #медицина)
​Низька заробітна плата #вчителів та лікарів, порівняно з чиновниками та правоохоронцями, призводить до:

​Відтік кадрів: Кваліфіковані фахівці шукають кращих фінансових умов у приватному секторі або виїжджають за кордон.

​Падіння якості послуг: Неможливість гідно оплачувати працю медиків та освітян негативно позначається на якості державних послуг, що є критично важливим для відновлення країни.

​Зростання соціальної несправедливості та недовіри
​Високі оклади суддів та значні суми на утримання депутатів (понад 2,28 млн грн на рік на одного) на тлі мізерних пенсій (2 361 грн) створюють відчуття, що державний апарат функціонує для власного збагачення, а не для потреб громадян.

Це поглиблює:
​Суспільне #розшарування: Формується прошарок фінансово захищених державних функціонерів та переважна більшість громадян, які живуть в умовах постійної фінансової кризи.

​Підрив #довіри до влади: Це може стати критичним фактором соціального напруження, особливо в умовах воєнного часу, коли суспільна консолідація є життєво необхідною.

​Узаконена #бідність
​Фіксація мінімальної допомоги для осіб з інвалідністю та пенсіонерів на рівні, який є в 3-4 рази нижчим за реальну мінімальну потребу, фактично є узаконенням бідності. Ця політика змушує найбільш незахищені верстви населення виживати, покладаючись на благодійність, родичів або гуманітарну допомогу, що суперечить концепції соціальної держави.

​Висновок:
​Фінансова політика України у 2025 році демонструє парадоксальне поєднання надвисоких витрат на утримання окремих державних функцій та критично низького рівня соціального захисту. Без кардинального перегляду підходів до формування реального прожиткового мінімуму та справедливішого розподілу бюджетних коштів між владним апаратом та критично важливими соціальними працівниками (лікарі, вчителі), Україна зіткнеться не лише з економічними, а й із глибокими соціальними та демографічними кризами.

Ставте like і підписуйтесь:

@voinydobra на youtube

@voinydobra на instagram

@voinydobra на facebook

@voinydobra на t

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Apel do Prezydentów Ukrainy, Polski oraz Kierownictwa Unii Europejskiej

​Temat: Odbudowa kościoła parafialnego p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Tarnopolu jako symbolu wspólnego dziedzictwa europejskiego i sprawiedliwości historycznej.
​Szanowni Panowie Prezydenci, Szanowni Wysocy Przedstawiciele Unii Europejskiej!

​My, polska wspólnota rzymskokatolicka Tarnopola oraz wszyscy świadomi obywatele Ukrainy i Polski, zwracamy się do Państwa z głęboką wiarą w triumf sprawiedliwości historycznej i wspólnych wartości europejskich.

​Sprawiedliwość Historyczna: Naprawa Zbrodni Totalitaryzmu
​Kościół parafialny p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Tarnopolu (1908–1954) był nie tylko świątynią, ale architektoniczną perłą neogotyku, zaprojektowaną przez wybitnego Teodora-Mariana Talowskiego, oraz duchowym sercem dużej wspólnoty rzymskokatolickiej Galicji Wschodniej.
​Został on zniszczony w 1954 roku zbrodniczą decyzją władzy radzieckiej, która dążyła do wymazania z mapy wszelkich śladów tożsamości europejskiej i religijnej. W jego miejscu postawiono Centralny Dom Towarowy (ЦУМ) – symbol ideologicznej dominacji.
​Odbudowa tej świątyni to nie tylko akt religijny, ale potężny gest polityczny i cywilizacyjny, symbolizujący ostateczne zerwanie z przeszłością sowiecką i przywrócenie Tarnopolowi historycznego, europejskiego oblicza.

​IlSymbol Jedności Polsko-Ukraińskiej i Tożsamości Europejskiej
​W czasach, gdy Ukraina heroicznie walczy o swoje prawo do bycia częścią rodziny europejskiej, a relacje polsko-ukraińskie stanowią fundament bezpieczeństwa i stabilności Europy Wschodniej, odbudowa kościoła nabiera szczególnego znaczenia:
​Wspólne Dziedzictwo: Kościół był częścią wspólnego dziedzictwa kulturowego, kształtowanego na tych ziemiach przez tysiąclecia. Jego odbudowa stanie się materialnym wcieleniem przyjaźni między naszymi narodami i wzajemnego szacunku dla historii.

​Demokratyczna Odpowiedź:
Podczas gdy rosja celowo niszczy ukraińskie cerkwie i zabytki, odrodzenie kościoła Matki Boskiej Nieustającej Pomocy będzie wspólnym projektem Ukrainy i Polski pod auspicjami UE, demonstrującym światu zaangażowanie krajów demokratycznych w ochronę i odradzanie dziedzictwa kulturowego.
​Most Między Narodami: Dla mniejszości polskiej na Ukrainie będzie to odzyskanie historycznej Ojczyzny, a dla Ukraińców – dowód na otwartość i tolerancję, które są kamieniami węgielnymi kultury europejskiej.

​Wezwanie do Działania i Współpracy
​Prosimy Państwa o potraktowanie tego projektu nie jako inicjatywy lokalnej, ale jako kluczowego elementu szerszego programu powojennej odbudowy i integracji europejskiej Ukrainy.
​Propozycje Działań:
​Prezydent Ukrainy: Nadanie odbudowie świątyni statusu projektu o znaczeniu państwowym, ułatwienie uregulowania prawnego działki (gdzie obecnie stoi ЦУМ) i zorganizowanie międzynarodowego konkursu architektonicznego.

​Prezydent Polski: Zapewnienie wsparcia politycznego i finansowego projektu, angażując polskich specjalistów (architektów, konserwatorów) do odtworzenia neogotyckiego arcydzieła.
​Kierownictwo UE: Włączenie projektu odbudowy kościoła do programów finansowania dziedzictwa kulturowego i dialogu międzykulturowego, uznając go za europejski symbol walki z totalitaryzmem.

​Odbudowa kościoła p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Tarnopolu będzie żywym, widocznym dowodem na to, że wspólne wartości Wolności, Wiary i Kultury zawsze zwyciężają totalitarne zniszczenie. ​Z głęboką nadzieją na Państwa wsparcie i pomoc.

​Społeczność Rzymskokatolicka Tarnopola.

Ставте like і підписуйтесь:

@voinydobra на youtube

@voinydobra на instagram

@voinydobra на facebook

@voinydobra на t

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Гетьман Іван Мазепа: Видатний Будівничий Державності

​Іван Степанович Мазепа (1639–1709) є однією з найвизначніших і водночас найбільш контраверсійних постатей в історії України. У сучасній українській історичній думці він розглядається як видатний державник, меценат та борець за незалежність.

​Державотворча Діяльність
​Термін Правління: Мазепа був гетьманом Війська Запорозького (Лівобережної України) протягом 22 років (1687–1709) — найдовше серед усіх гетьманів.

​Відновлення Єдності: У 1704 році він тимчасово об’єднав Лівобережну та Правобережну Україну під своєю булавою, фактично відновивши єдину територіальну та адміністративну цілісність Гетьманщини
​Він прагнув зміцнити гетьманську владу, обмежуючи вплив козацької старшини та російських воєвод. Мазепа підтримував економічний розвиток та створив сильну, професійну козацьку армію.
​Культурний Ренесанс: Період його правління називають “Мазепинським бароко”. Він був грандіозним меценатом Української православної церкви та освіти. На його кошти було збудовано та відреставровано десятки храмів, включно з Києво-Печерською Лаврою та Софійським собором.

​Шлях до Незалежності
​Мазепа усвідомлював, що його союз із Московським царством (який був оформлений на початку його гетьманування) є тимчасовим, оскільки Петро I послідовно обмежував автономію Гетьманщини:
​Російські війська почали постійно розміщуватися на території України.
​Козаків використовували у виснажливих походах, далеких від інтересів України.

​Цар планував ліквідацію гетьманського інституту.
​У 1708 році, під час Північної війни, Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, щоб скористатися конфліктом і проголосити незалежність Гетьманщини від Москви. Цей крок, хоча й був трагічно невдалим, розглядається як важлива віха у боротьбі за українську державність.

​ Чому Україна Програла Полтавську Битву (1709)
​Поразка у Полтавській битві 8 липня 1709 року стала катастрофою для планів Мазепи та призвела до кінцевої ліквідації української автономії. Причини поразки були комплексними:

​1. Стратегічні та Військові Фактори
​Низька Чисельність Козаків: Мазепі вдалося привести лише 3–4 тисячі вірних козаків. Переважна більшість козацької старшини та основна частина війська залишилися вірними Петру I, або були нейтральними, оскільки Петро I вчасно залучив їх на свій бік, пообіцявши збереження привілеїв.

​Знищення Батурина: До битви, у листопаді 1708 року, російські війська на чолі з Меншиковим жорстоко знищили Батурин – столицю Мазепи. Це був акт залякування для всього українського населення та козацької старшини, що ефективно підірвав підтримку гетьмана.

​Помилка Карла XII: Шведський король недооцінив силу російської армії та переоцінив силу підтримки з боку Мазепи. Крім того, напередодні битви Карл був поранений, що ускладнило його ефективне командування.

​Артилерійська Перевага Петра I: Російська армія була краще оснащена артилерією, що відіграло вирішальну роль у битві на відкритій місцевості під Полтавою.

​2. Ідеологічні та Політичні Фактори
​Пропаганда Петра I: Російська пропаганда блискавично оголосила Мазепу “зрадником” і піддала його анафемі (церковному прокляттю). Це мало величезний вплив на релігійне та переважно неграмотне населення.
​Вибори Скоропадського: Петро I швидко провів фіктивні вибори нового гетьмана (Івана Скоропадського), який був лояльним до царя. Це дало Москві легітимного “українського” правителя і зруйнувало політичну структуру, що підтримувала Мазепу.

​Фактор Запорожців: Хоча частина запорожців на чолі з Костем Гордієнком приєдналася до Мазепи, це сталося запізно, і їхні сили були невеликими порівняно з царською армією.

​Поразка під Полтавою означала не лише втрату військового союзу, а й руйнування надії на українську незалежність на понад 200 років.

Ставте like і підписуйтесь:

@voinydobra на youtube

@voinydobra на t

@voinydobra на instagram

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Король Данило Романович: Законний Спадкоємець Київської Русі
​Занепад Києва внаслідок феодальної роздрібненості та монгольської навали у XIII столітті поставив питання про правонаступництво великої середньовічної держави — Київської Русі (Русі-України). Історичні факти та династичні зв’язки чітко вказують на те, що законним спадкоємцем політичних та культурних традицій Києва стало Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) на чолі з князем, а згодом Королем Русі, Данилом Романовичем.

​1.Династійне та Політичне Правонаступництво
​Прямий Зв’язок із Києвом
​Данило Романович (1201–1264) був сином могутнього князя Романа Мстиславича, який ненадовго об’єднав Галичину, Волинь і, що важливо, Київське князівство. Таким чином, Данило походив із старшої гілки Рюриковичів, яка безпосередньо володіла київським престолом.
​На піку своєї могутності, у 1239 році, перед самою навалою Батия, Данило Романович оволодів Києвом і залишив там свого намісника — воєводу Дмитра. Цей акт закріпив його претензії на титул Великого князя Київського та на право об’єднання всіх руських земель.
​Титул Короля Русі (Rex Russiae)
​Ключовим доказом легітимності є коронація Данила у 1253 році в Дорогочині. Він прийняв корону від Папи Римського і отримав титул Короля Русі (Rex Russiae). Цей титул:
​Підвищив статус його держави до рівня європейських королівств.
​Підтвердив його право як володаря всієї Русі в очах західного світу.
​Свідчив про його спробу інтегрувати державу в європейську політичну систему та створити антимонгольську коаліцію.
​Саме Королівство Руське стало тим центром, де продовжували розвиватися давньоруські традиції державності та культури, але вже в європейському векторі.

​2.Відмінність від Московських Претензій. ​На відміну від Данила, Московське князівство (Московія) розвивалося на периферійних північно-східних землях. Претензії московських правителів на спадщину Русі ґрунтувалися не на прямих політичних чи династичних традиціях Києва, а на ідеологічному конструктові та співпраці з Ордою:
​Московські князі, як-от Іван Калита, зміцнювали свою владу завдяки вірній службі Золотій Орді, отримуючи ярлики на збір данини і право на “велике князювання”.
​Політична система Московії поступово набувала деспотичних рис, значною мірою запозичених від азійських держав, що суттєво відрізнялося від європейської моделі управління, яку намагався впроваджувати Данило Романович.
​Використання терміна “Русь” Московією було, перш за все, ідеологічним інструментом для легітимізації територіальної експансії, а не прямим спадкуванням політичного центру.

​3. Чи була теперішня Росія “колонією” Києва? ​Використовуючи історичні терміни, можна стверджувати, що теперішні землі кацапщини були залежними периферійними територіями Київської Русі.

​Залежність та Ієрархія: Північно-східні землі (землі майбутнього Володимиро-Суздальського, а потім Московського князівства) були менш розвиненими і молодшими щодо Києва. Київ був політичним центром (метрополією), де сидів Великий князь. Князі, яких Київ посилав правити на північ (наприклад, Юрій Долгорукий), були часто молодшими представниками династії, і ці землі розглядалися як уділи, що підпорядковувалися Києву.

​Дань: Ці землі сплачували данину (полюддя) Києву, що є ознакою економічної підпорядкованості.

​Культурний Вплив: Культура, писемність, релігія (православ’я) та закони були імпортовані з Києва. Києво-Печерська Лавра та Софія Київська були духовними та культурними центрами, які формували ідентичність і північних регіонів.

​Експлуатація: Прикладом того, як Київська еліта ставилася до північних земель як до ресурсу, є дії князя Андрія Боголюбського (онука Мономаха, засновника Володимиро-Суздальської традиції). Він переніс столицю з Києва на північ, і у 1169 році організував похід на Київ, унаслідок якого столиця Русі була варварськи пограбована та спустошена військами північних князів. Цей акт сам по собі підкреслює розрив між північними правителями та традицією Великого Київського князівства.

​ Висновок: ​Північні землі були периферією і об’єктом експлуатації з боку князів, які прагнули використати їх ресурси для боротьби за київський престол. Таким чином, вони були політично підпорядковані і культурно вторинні щодо Києва.

Ставте like і підпишіться:

@voinydobra

voinydobra

voinydobracom

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Богдан Хмельницький: між визволенням і трагічною злочином в історії.

Початок великої епохи:
Богдан #Хмельницький (бл. 1595–1657) — людина, без якої важко уявити українську історію XVII століття. Він не просто #Гетьман: він засновник української державності.

При ньому з’явилися перші органи управління, власна #армія, #дипломатія, #фінанси. Хмельницький прагнув гідності для свого народу, який був позбавлений політичних і соціальних прав.

Хмельницький і #Польська держава: зрада чи революція? Хмельницький був шляхтичем і підданим польського короля. Тому його повстання можна розглядати як #зраду Речі Посполитої.

#Переяславська рада: союз чи капітуляція?
1654 року відбулася знаменита Переяславська рада. радянська і російська пропаганда пізніше перетворили її на «возз’єднання України з росією».

Але насправді: жодних письмових “Переяславських угод” не існує.
Збереглися лише суперечливі копії Березневих статей — жоден оригінал не був оприлюднений москвою.

Хмельницький шукав військового союзника проти Польщі, а не підпорядкування москві.

#москва використала цю домовленість для #колонізації України, поступово ліквідуючи автономію Гетьманщини і знищуючи українську державність на століття вперед.

Помилка чи злочин?
Називати Переяславську угоду “політичною помилкою” — значить применшувати масштаб наслідків.
Насправді цей крок Хмельницького — історичний #злочин проти власного народу, який коштував мільйони життів, руйнування культури і втрати державності.

Шевченкова оцінка
Тарас #Шевченко писав:
“Ой Богдане, Богданочку, якби була знала, у колисці б задушила, під серцем приспала”.
Для поета Хмельницький — символ національної #катастрофи, попередження наступним поколінням: будь-який союз із імперією може обернутися не братерством, а неволею.

Імперський культ і пам’ятник у Києві
Пам’ятник Хмельницькому (1888 р.) був встановлений царською владою як символ “вдячності малоросів за возз’єднання з росією”.

#Більшовики його не знесли після 1917 року, бо продовжували ідеологічний міф: “триєдиний народ”, “історичне братерство”.

Пам’ятник досі стоїть як нагадування про силу імперського міфу, який спотворював українську історію, хоча звичайно в світлі сучасної багатолітньої кривавої війни путінської рашки проти України – є певним наслідком злочину Хмельницького.

#Орден Богдана Хмельницького:
Орден заснували у 1943 році в срср для відзначення українських військових. У незалежній Україні його реформували (1995 р.) для нагородження захисників.

Парадокс: ім’я Хмельницького пов’язане з союзом із москвою, але сучасні нагороджені борються проти тієї самої москви.

Тому Орден варто сприймати як символ державного відродження та героїзму, а не як вшанування союзу з царем, а ще краще ліквідувати!

Ставте like і підпишіться:

@voinydobra

voinydobra

voinydobracom

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Як інституційна церква на Сході, зокрема в контексті Візантії, московії та пізніше російської імперії/срср, часто ставала не стільки незалежним духовним провідником, скільки політичним інструментом в руках світських правителів.

​11 століття: Великий Розкол (#Схизма) #​Візантія “розколює єдину християнську церкву”. Великий Розкол (1054 р.) — це комплексна подія, що стала кульмінацією століть догматичних, літургійних і, головне, політичних розбіжностей між #Римом і #Константинополем.

​15 століття: #московська автокефалія. ​Цей етап є фундаментальним для розуміння сучасної так званої рпц (російської православної церкви) та її претензій.

​Після падіння Константинополя (1453 р.) і через небажання визнавати #Флорентійську #унію (спроба возз’єднання з Римом), московські ієрархи одноосібно оголосили себе автокефальними (незалежними) ще в середині XV століття, обираючи митрополита без згоди Константинополя.

Історія з “отриманням” автокефалії у 1589 р. (коли було встановлено московське патріаршество) має дуже сумнівний характер: Патріарх #Єремія II прибув до москви за фінансовою допомогою, перебуваючи під тиском. Історики відзначають, що рішення про піднесення статусу та інтронізацію відбувалося за умови жорсткого контролю з боку царя бориса годунова.

​Неканонічне підпорядкування Києва (1686 р.): Це подія, яка критично важлива для українсько-російських церковних відносин. Передача #Київської митрополії під юрисдикцію москви відбулася за участі підкупу та політичного тиску з боку московського царя на Вселенського Патріарха #Діонісія IV, який згодом був за це скинутий. Цей акт #Константинополь вважає неканонічним, що й стало однією з підстав для надання #Томосу про автокефалію #ПЦУ в 2019 році.

Таким чином, як завжди: шляхом обману, шантажу, залякуванню і підкупу москвія намагалася утвердити себе як центр східного християнства, використовуючи церковну незалежність як ідеологічне виправдання своєї політичної величі та імперських амбіцій, що було здобуто шляхом політичних маніпуляцій.

​петро І та Синодальний Період
​У 1721 році #петро I ліквідував Патріаршество, запровадивши #Духовну #Колегію (пізніше #Святійший #Синод), яка була, по суті, державним міністерством на чолі з обер-прокурором (світським чиновником, “оком царя”). ​Церква остаточно перетворилася на частину державного апарату, що обслуговувала імперські інтереси. Це був період найбільшого підпорядкування церкви світській владі, що тривав до 1917 року.

​радянський союз: Знищення та Інструменталізація
#Більшовики здійснювали агресивну антирелігійну політику: масові репресії, вбивства духовенства, конфіскація майна та руйнування храмів. Це був період фізичного знищення церкви як інституції.

Але під час Другої світової війни, особливо після критичних поразок 1941–1942 років, ман’як #сталін дійсно “відновив” Патріаршество. Метою було мобілізувати патріотизм населення для війни та використати церкву як інструмент впливу за кордоном (на Балканах, у Східній Європі).

​Відновлена церква була повністю підпорядкована і інфільтрована радянськими спецслужбами (нквс /кдб), що гарантувало її лояльність та використання в політичних цілях.

​Сучасність: #гундяєв (так званий патріарх #кирил) і
​Повне злиття московського патріархату з російською державною ідеологією. гундяєв відкрито підтримує агресивну зовнішню політику кремля, включаючи війну проти України. Він вибудував ідеологію “русского міра”, яка фактично є релігійним виправданням російського #імперіалізму. Його дії свідчать про пріоритет земної влади, політичного впливу та матеріальних інтересів над євангельськими заповідями любові, #миру та уникнення гріха. З точки зору теології та етики, таке використання релігії для виправдання агресії кардинально суперечить християнському вченню.
​Фактично, рпц під проводом гундяєва функціонує як релігійний відділ сучасної російської держави, повністю продовжуючи традицію підпорядкування, закладену петром І та сталіним. Його віра, якщо й існує, спотворена до невпізнання політичною кон’юнктурою.

​Тенденція в історії так званого російського православ’я: використання церкви як інструменту для зміцнення світської (царської/імперської/радянської/путінської) влади.

​Ця традиція політичного підпорядкування та інструменталізації суттєво відрізняє рпц від, наприклад, грецького чи румунського Православ’я, де панував принцип етнофілетизму (церква як інструмент нації), але не тотального державного деспотизму, як у москві. Це пояснює фундаментальні причини нинішнього конфлікту між москвою і Києвом у церковній площині, оскільки Українська Церква прагне вирватися з цього ланцюга державного/імперського контролю.

Ставте like і підпишіться:

@voinydobra

voinydobra

voinydobracom

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Знищення військового потенціалу України 1991–2014 роки.

​Вступ: Політичний Вирок та Юридичні Наслідки. ​Розпад радянського союзу залишив Україні один із найбільших військових арсеналів у Європі. Однак, до моменту російської анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році, Збройні Сили України (ЗСУ) виявилися в критичному стані, що стало результатом системного та тривалого руйнування військового потенціалу.

​Як свідчать відкриті джерела, включаючи діяльність Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради, це знищення відбувалося через скорочення особового складу, масовий розпродаж військового майна та техніки, недофінансування та відсутність стратегічного планування з боку вищого військово-політичного керівництва країни протягом 1991–2014 років.

​Етапи та Механізми Знищення Військового Потенціалу
​ТСК Верховної Ради та експерти виділяють кілька ключових етапів, на яких відбувалося руйнування ЗСУ:
​1. Знищення Стратегічних Можливостей (приблизно 1994–2004 роки). ​Цей етап характеризувався виконанням міжнародних зобов’язань, зокрема в рамках Договору про скорочення звичайних збройних сил у Європі (ДЗЗСЄ), але також і повним руйнуванням стратегічних компонентів, які перейшли Україні у спадок від СРСР.

​Ракетні війська та авіація стратегічного призначення: Були знищені або передані. Особливо відчутною була втрата ядерного потенціалу.

​Масове скорочення: Чисельність ЗСУ постійно скорочувалася, а об’єкти військової інфраструктури (військові містечка, навчальні заклади) часто відчужувалися.

​2. Руйнування Оперативно-Тактичного Рівня та його Розпродаж 1991–2014 роки. ​Ключовим механізмом підриву боєздатності стало необґрунтоване включення військового майна до переліків надлишкового з метою подальшої реалізації.

​Розпродаж Озброєння та Техніки: Міністри оборони та Кабінет Міністрів України регулярно ініціювали рішення про переведення танків, літаків, БМП, гармат та іншої техніки у статус “надлишкового майна”. Це майно потім реалізовували за залишковими цінами, які були в 10–20 разів меншими за ринкову вартість.

​Наслідок: Значна частина проданого озброєння на сьогоднішній день є критичною номенклатурою для забезпечення потреб ЗСУ.

​Відсутність модернізації: Кошти від продажу не спрямовувалися на належну модернізацію чи закупівлю нової техніки.

​3. Критичне Недофінансування та Знищення Інфраструктури, особливо в 2010–2014 роках. ​Період президентства віктора януковича часто згадується як етап остаточного розвалу армії.

​Мінімальні видатки: У 2013 році видатки на армію були найменшими за всю історію незалежності, перебуваючи на рівні близько 1% від ВВП.

​Заборона розгляду рашки, як загрози: Військовому командуванню не дозволяли розглядати росію як потенційну загрозу, що унеможливлювало планування оборони від неї.

​Плани розформування: У 2012 році навіть існував наказ підготувати пропозиції щодо розформування Повітряних сил як роду військ.

​Скорочення військових навчальних закладів та іншого персоналу.
​Напередодні 2014 року чисельність винятково військовослужбовців становила близько 120 тисяч осіб, а залишок техніки був мізерним порівняно з початковим арсеналом: наприклад, залишилося лише близько 686 танків та декілька десятків бойових літаків з тисяч одиниць, що успадкувала Україна.

​Відповідальність Керівництва
​Політичний вирок за підрив обороноздатності держави стосується всіх керівників держави та військових відомств у період з 1991 до 2014 року, включаючи:

​Президентів України (Леонід Кравчук, леонід кучма, Віктор Ющенко, віктор янукович) як Верховних Головнокомандувачів, які підписували ключові рішення про скорочення та відчуження.

​Прем’єр-міністрів та Кабінет Міністрів, які приймали постанови про відчуження військового майна (дивіться пофамільний перелік у другій частині).

​Міністрів оборони та Начальників Генштабу, які ініціювали переведення боєздатної техніки у статус “надлишкової” (дивіться пофамільний перелік у другій частині).

​Розслідування діяльності усіх колишніх міністрів оборони та начальників Генштабу у період 1991–2014 років було доручено правоохоронним органам для визначення їхньої ролі у “генерації знищення військового потенціалу”.

​Досвід 2014 року став гірким уроком і каталізатором для відродження ЗСУ, яке почалося вже під час війни зусиллями волонтерів та нового військово-політичного керівництва.

​Таким чином, усе вище керівництво країни з 1991 по 2014 рік прямо чи опосередковано сприяло, або не протидіяло, процесам, які призвели до критичної втрати обороноздатності України на момент російського вторгнення у 2014 році і саме вони повинні відповісти своєю свободою і всім майном за ті жахливі жертви, які несе Україна з листопада 2013 року.

СЛАВА УКРАЇНІ!

Ставте like і підпишіться:

@voinydobra

voinydobra

voinydobracom

Воїни Добра
Мережа Купуй!